Мені 24, Дімі 31. Він мій одружений шеф, працюю я на цій фірмі менше року. знаки уваги він почав виказувати мені одразу.  На роботі, підвозив додому. А тепер ми все більше спілкуємося після роботи, навіть кілька вихідних провели разом. 

Але Діма так і тримається “в рамках дружби”: дотики, дражниться, жартує, фліртує. Нарешті, пару тижнів тому, зводив мене в кафе після роботи. Як джентльмен він все оплатив, провів. На прощання простягнув руку, ніби для рукостискання, а потім раптово на кілька секунд притиснув до себе. На тому – і все.

Звісно, я давно вже закохалася і обручка на його пальці не дає мені спокійно жити і спати. Розумію, що чиню не правильно по відношенню до його дружини, але нічого не можу з собою вдіяти. Мене кидає з вогню та в полум’я. Як тільки я вирішую віддалитися, тут з’являється він, і все, я вже розтанула…

Та місяць тому нас у відділ прийшов новий співробітник. 26 років, Ілля. Привабливий, веселий спортсмен. Постійно робить компліменти, фліртує, дарує солодощі в перервах. Мені завжди подобалися такі чоловіки: і піклуються, і розвеселять, і власну думку мають.

Опинилася я на роздоріжжі. З одного боку одружений чоловік, якого люблю і з яким нарешті якісь зрушення. І з іншого боку – вільний класний хлопець. І вся ця “Санта-Барбара” – в одному відділі навколо мене. Намагаюся тримати нейтралітет, але і один, і другий помічають, як стараюся догодити на два фронти.

Я розумію, що Ілля – оптимальний варіант, щоб щось спробувати. Що ось зараз треба віддалятися від Діми і ставати на правильний шлях. Шлях, де в кінці мене чекають не суцільний морок у відносинах і постійні розбірки, а можливо, весільна сукня й світле майбутнє.

З іншого боку, я люблю Діму, ми проводимо позаробочий час в одній компанії, занадто багато спільних інтересів і зв’язків назбиралося. Та й взагалі, як це буде виглядати, коли постараюся віддалитися від нього на користь іншої людини? Адже яким би зрадником Діма не був, він все-таки хороша людина. І мені так здається не через закоханості, це дійсно так.

Вся ця проблема ускладнюється ще й тим, що я не вмію посилати людей. У дитинстві були проблеми з колективами. Важко знаходила друзів. Зате зараз навпаки, душа компанії аж занадто. Навчилася знаходити спільну мову з людьми. Всім можу сподобатися, а ось відшити не виходить.

Хотілося б просто поради.

Розумію, що зараз всі порадять спробувати з Іллею. Це очевидно. Але, будь ласка, прошу вас, порадьте, як в такому випадку вирішити делікатну ситуацію “на два фронти”, щоб ні один, ні другий не образилися (від ревнощів або ще чого). І це все при тому, що я починаю танути при розмові з Дімою кожен раз, як би не пручалася…

КІНЕЦЬ.