Мені 19 років, у мене є син, якому лише 1 рік, його батько так і не знає, що він народився.

Це вийшло випадково на корпоративі.

Я як дізналася, що чекаю дитину, одразу звільнилася і більше його не бачила.

Довго мучилася із запитанням сказати чи ні.

Але ще й боюся, він із багатої сім’ї, а я просто звичайна.

А що коли він забере сина?

Через деякий час я знайшла іншого хлопця, зараз разом живемо на орендованій квартирі.

Він працює зварювальником.

Я ж, коли хотіла піти на роботу, дізналася, що знову чекаю дитину.

Термін не великий, тижнів зо три, і ось що робити, розуму не докладу.

Залишити дитину, але мучать сумніви, а чи не кине він потім мене?

А як житимемо далі?

Чи витягне він один нашу сім’ю?

А якщо позбавлятися від цього, то також складно.

Адже всі знають, який це гріх.

Але й жити у злиднях із двома дітьми, теж особливо бажання немає.

Хоча хлопець і радий і розписатися пропонує.

Але тоді знову потім переїзд та орендована квартира.

Не знаю, чесно, так утомилася від цих думок.

КІНЕЦЬ.