Чоловіки про жіночу дружбу висловлюються зневажливо. Напевно тому є певні причини і численні історії про «заклятих подруг».

Хоча в житті не все так однозначно і справжні приклади дружби, пронесеної жінками крізь роки, трапляються. Як і приклади того, що чоловіча дружба – місцями не дуже постійна.

— Заміж я вийшла 10 років тому, – розповідає Поліна, – Максиму було 28, мені 24 роки. Чим привабив? Брутальний, відповідальний, справжній чоловік. З таким не страшно ввечері гуляти темним парком. І заробити може, і вдома всі справи робить. Принаймні, чоловічі.

Вибір доньки батьки Поліни схвалили, хоча там була одна мама і бабуся. А ще Максим здивував їх відмовою заселитися в бабусину квартиру, яку вона, з’їхавшись із мамою Поліни, люб’язно запропонувала молодій сім’ї.

— Що це таке, – здивувався чоловік, – не піду в приймаки, чоловіки не зрозуміють. Краще здамо її, у мене є житло.

— Максу від батька дісталася кімната в комуналці, але він її продав і ще до нашого весілля взяв простору студію в новому районі, – розповідає Поліна, – у принципі, можна було продати обидві квартири, купити одразу щось велике і спільне, але мама мене від такого кроку застерегла. Ми вирішили, що гроші від здачі бабусиної однокімнатної будуть своєрідною скарбничкою.

— Жили ми нормально, якщо не брати до уваги прикрих дрібниць, – морщиться Поліна, – мірилом вчинків мого чоловіка було незмінне: “мужики дізнаються – засміють”.

Це стосувалося всього: вибору машини, коли Поліна пропонувала малолітражку, а Максим наполягав на величезному, представницькому авто, яке безмірно жере бензин.

— Я себе не уявляю в цій малолітражці, – сказав чоловік, – “бабський” варіант, мужики не зрозуміють. Ось це – справа! На цій не соромно.

У результаті було куплено монстра, який тягарем ліг на сімейний бюджет: і в обслуговуванні дорого, і паркувати незручно, і бензину жере без міри. Після того, як Поліна відсиділа в декреті з появою синочком, вона все ж купила собі маленький автомобіль.

— На ньому і стали їздити, – каже вона, – щоправда, чоловік це робить потайки, щоб друзі не дізналися. А друзів у нас було двоє: Іван, який ніяк зі своєю сімейною ситуацією не розбереться, і Данило.

Крім оглядки чоловіка на думку друзів, Поліну почало дратувати проведення часу чоловіка у вихідні: то у них футбол, то риболовля.

Данило був не одружений, Іван у стані перманентного розлучення, їм що – жодних зобов’язань. Вона пробувала протестувати, але отримала від Максима відповідь:

— Чоловіча дружба – це святе! Не виставляй мене перед друзями підкаблучником, я не маю наміру за твою спідницю чіплятися.

— Не чіплявся, – каже Поліна, – віддалявся від нас з сином поступово все далі й далі. При цьому, коли я мала намір провести час зі своїми подругами, чоловік знецінював наше спілкування, піднімав мене на сміх. Та й дружбу водити з сім’ями моїх подруг не хотів, називав нас то курником, то тераріумом.

— Ось мужики – інша справа, – казав Максим, – не зрадять, не підставлять, а ваші бабські посиденьки до першої плітки.

Максим прилаштував на роботу Данила, коли в того виникли складнощі. Після чергового розлучення Івана, прописав друга в тій самій студії, де він жив з сімʼєю.

Мотив? Другу важко, я повинен йому допомогти, якщо можу. А вже говорити про те, що друзі частенько у них  проводили вечори – не доводиться.

— Мене звісно це напружувало, – каже Поліна, – але чоловік пристойно заробляв, тож тільки готування лягало на мої плечі. Самі знаєте, який апетит у трьох здорових хлопців. А ще й я, і дитина. Максим допомагав. Мив посуд після гостей, щоправда так, щоб друзі про це не знали.

А два роки тому сталося майже одночасно дві події, які перевернули не надто мирне, але все ж таки усталене життя сімейства.

Максим наважився-таки продати свого «монстра», гроші подружжя назбирало, і було вирішено, що студію вони продають і беруть двокімнатну, ближче до центру, щоб у сина, який підріс, була своя кімната, а в них – своя.

— І тут, як грім серед ясного неба, – каже Поліна, – Максима звільнили. Ще добре, що за власним бажанням дозволили написати.

Стали розбиратися, що таке, хто міг підставити? Виявилося, що Данило. Навмисне, заради посади, яку обіймав мій чоловік. На Макса дивитися було боляче, все ж вони з дитинства дружили. З роботою нас виручив чоловік моєї подруги, а тут варіант із квартирою підвернувся. Стали документи оформляти.

Максим попросив свого другого друга знятися з реєстраційного обліку. Іван пообіцяв, але коли стали збирати довідки, виявилося, що разом із Іваном зареєстрований і його неповнолітній син від другої дружини.

— Виявляється, це можна зробити і без згоди власника, а платили ми за лічильниками за комуналку, – обурюється Поліна, – вигідний варіант ми, звичайно, проґавили. Та ще й довелося по судах ходити, неповнолітнього зняти з реєстрації дуже важко.

Добре, що у другої моєї подруги чоловік юрист, він нам і допоміг.

Квартиру Максим і Поліна купили. Не так вигідно як могли б, але купили. Зате з життя сім’ї зникли-відвалилися «справжні мужики», друзі, на яких увесь час озирався Максим.

— Це щастя, – каже жінка, – принаймні, я за себе можу сказати. Наше життя стало набагато спокійнішим, Максим прислухається тепер до мене уважніше.

А в спілкуванні не бракує, дружимо тепер сім’ями, придивившись, чоловік зрозумів, що другі половини моїх подруг – наймиліші люди і в них багато спільних інтересів. Один друг у Макса все ж залишився – двоюрідний брат, але він і живе далеко.

А у вашому житті були випадки, коли близькі друзі виявлялися не такими, як у вашому уявленні про них? Розкажіть?

КІНЕЦЬ.