Мама перестала зі мною спілкуватися через те, що я мати-одиначка. Вона навіть молодшу сестру налаштувала проти мене. Вона чітко дотримується правила “а що люди скажуть”. Грала в ідеальну сім’ю, але я зруйнувала її картинку. Вона всю молодість терпіла питущого батька, адже боялася розлучення як вогню.

Одягатися треба було стандартно, щоб не виділятися з натовпу. Ніякого макіяжу та зачісок. Про молодіжні наряди ми з сестрою лише мріяли, адже думка сусідських бабусь для матері було важливіша.

Працювала технічкою все життя, але імідж тримала. Мама вела себе як аристократка, але зайвий раз навіть зітхнути боялася, щоб не піддатися осуду. Мені з нею було дуже складно, адже ми абсолютно різні. Я ж вважаю, що всім наплювати, хто з ким спить, як одягається, як живе. Побалакають – і забудуть.

Сестра пішла по стопах матері. Я пішла вчитися в училище, а вона в інститут. Уже тоді мама твердила, що я її зганьбила на весь світ. Вона мене навіть вдарила, коли побачила документи про зарахування.

Жити я вирішила в гуртожитку, щоб рідше бачитися зі своїми родичами. Я закінчила навчання, але працювати за фахом не хотіла. Мене тягнуло до творчості, але мама твердила, що художник – це баловство, а не професія, хоча здібності у мене були.

Одного разу я познайомилася з хлопцем, який продавав за гроші картини. Він підробляв аніматором і малював ескізи тату. Ми з ним здружилися, він запропонував співпрацювати. Спочатку це були чисто робочі відносини, а потім ми почали зустрічатися. Я переїхала до нього, але мама про це не знала.

За два роки спілкування з ним я дуже виросла в професійному плані. Весь дохід мені приносили малюнки. Я сиділа вдома і заробляла хороші гроші.

Рік тому ми розлучилися. Просто охололи почуття, ми це удвох усвідомили. Коли він поїхав, я дізналася, що вагітна. Я навіть не думала робити аборт, хоча розуміла, що підтримки від матері чекати не варто. Вона зробила ще гірше – оголосила мені бойкот.

Кричала, погрожувала, проганяла. Я сподівалася, що новонароджена дочка зможе розтопити її лід, але – на жаль.

Мені доводилося працювати вдень і вночі, щоб накопичити достатньо грошей. Я знала, що мені треба розраховувати тільки на себе. До пологів я зібрала пристойну суму, сподівалася, що зможу працювати відразу після народження дочки.

Мама і сестра навіть не взяли трубку, коли я їм дзвонила після пологів. Це і була остання точка в наших відносинах. Коли я приїхала додому, мене назвали повією, а мою дочку – виродком. Рідна мама побажала мені згнити в канаві і виставила за двері.

Я трималася з останніх сил заради дочки. Я розуміла, що мені не можна опускати руки. Саме тоді я пообіцяла зробити все можливе, щоб моя дитина була щаслива.

З родичами я так і не спілкуюся. Життя налагоджується поступово – все буде добре!

КІНЕЦЬ.