Мабуть, моєю історією нікого особливо не здивуєш. Я поїхала за кордон понад 15 років тому. Тоді чоловік пішов від мене, а донька вийшла заміж.

Хотілося трохи змінити обстановку та допомогти доньці з житлом. Усі зароблені гроші надсилала їм. Ми домовилися, що я зароблятиму, а вони збудують будинок для великої родини, в якому я зможу жити в старості.

Донька одразу сказала, що грошима розпоряджатиметься зять. Я була не проти, він тямущий чоловік. Вони відкладали гроші, потихеньку почали будуватися. Приблизно 5 років тому переїхали до нового будинку.

Мене трохи насторожив той факт, що зять оформляє все на себе. Адже гроші на дім мої та й жили вони весь цей час у моїй квартирі. Але донька заспокоювала. Говорила, що так буде простіше.

Так і сталося. Мені було ніколи приїхати, щоб зайнятися документами. А донька у декреті сиділа. Спочатку з донькою, потім із молодшим. Я змирилася із цим рішенням.

Будинок вийшов і справді чудовим. Щороку я приїжджала до них на зимові свята. Ми сиділи у просторій вітальні з каміном, довкола бігали онуки. Це те, як я мрію провести старість.

Цього року я теж вирішила їхати додому на свята. В мене день народження 8 січня. Якраз відзначили б Різдво, а потім і ювілей заразом. Ось тільки ні донька, ні зять не хочуть, щоби я приїжджала. Донька телефоном сказала:

«Мам, навіть не думай їхати. У країні війна, світла завжди немає. Нам зараз не до свят зовсім. Ми нічого відзначати не будемо!»

І зять її підтримав.

Я була у сумнівах. А потім мені зателефонувала сусідка і розповіла, що тепер у хаті живуть сват із свахою. Виявляється, зять забрав батьків до себе.

І я не проти, звичайно, адже цей будинок мав бути для всієї родини. Але виходить, що мені в ньому немає місця? Адже вони навіть не сказали мені, що забрали батьків зятя. Я б не заперечувала, але могли б розповісти правду.

І мені стало так сумно й прикро. Адже я вже сподівалася, що зможу назавжди переїхати до дітей цього року. Мені 60, я втомилася працювати без перепочинку.

А тепер думаю, чи варто взагалі? Тут я маю чоловіка, який кличе заміж. Я відмовлялася, бо думала, що повернусь додому. Але може залишитися тут і влаштовувати своє життя?

На жаль і таке можливо, так. Я живу зі своїм чоловіком бо люблю його. Не тією сильною любов’ю, яка була в перші роки відносин … а тихою розумною любов’ю, якщо,

Історія ця сталася з моєю свекрухою років 30 назад. Справа була навесні. Живе вона в селищі, і, як розумієте, навесні багато роботи: в саду листя прибрати, на городі сміття спалити

Коли ми знаходимося в компанії друзів, чоловік дуже грубо зі мною спілкується. Може підвищити голос, сказати щось образливе. На його випади я відповідаю мовчанням. Не люблю з’ясовувати стосунки публічно. Коли