З Саркісом я познайомилася під час навчання. Хлопець був іноземцем, іншої національності. В Україну приїхав по програмі обміну студентами. Навчання йому подобалося, він гарно володів англійською, я теж, тож ми швидко порозумілися. Я допомагала хлопцеві із завданнями, підтягувала його українську. Можна сказати надавала індивідуальні уроки. Як винагороду, хлопець запрошував мене на побачення.

Мені було цікаво з ним спілкуватися. Саркіс багато розповідав про своїх рідних, країну, культуру. Так хотілося побачити це все на власні очі. Хоч ми й зустрічалися тривалий період часу, я не була певна, що ці стосунки до чогось призведуть. Зрозуміло, що тут хлопець не залишиться. Вдома на нього чекає сімейний бізнес та рідні. Чи могла б я все покинути й поїхати за чоловіком? Сама не знала відповіді на це запитання.

Доля вирішила все за нас. На другому курсі, коли Саркіс уже мав повертатися додому, я зізналася йому, що чекаю на дитину. Очікувала, що хлопець просто втече, залишивши мене наодинці з цією проблемою, але ні. Мій коханий одразу зробив пропозицію й сказав, що забирає мене із собою. Ми пішли до моєї мами, щоб повідомити про наше рішення. Мати не заперечувала, адже бачила, що відає дочку в надійні руки.

Родина хлопця зустріла мене дещо вороже. Мабуть, їм не сподобалося, що син бере за дружину чужинку, до того ж уже вагітну. Саркіс мене заспокоював, попросив дати їм час. Після народження донечки, усі пом’якшали та стали більш привітними. Мені допомагали з немовлям свекруха та сестра чоловіка. Перший рік ми жили біля батьків, а потім переїхали жити окремо. Взяли квартиру на виплату.

Спершу я сумувала за домівкою та рідними. Проте чим більше часу проводила тут, досліджуючи чужу культуру та традиції, спілкуючись з людьми, тим краще усвідомлювала, що це тепер мій дім. З появою у нашому житті Мануели, чоловік дав таке ім’я донечці, та й взагалі звиклася. Зі своєю сім’єю спілкувалася чи не кожного дня. Мама обіцяла, що прилетить в гості, щоб побавитися з онучкою.

Напередодні її візиту до мене зателефонувала сестра. Повідомила, що теж хоче пошукати свого щастя за кордоном, тому має намір приїхати з мамою й залишитися жити у мене. Я люблю молодшу, але прихистити її в домі не могла. Пояснила, що наша квартира невелика, дві кімнати, ми не маємо змоги посилити когось до себе на тривалий період. Якщо вона все ж має намір приїхати, я можу допомогти їй знайти квартиру та роботу.

Сестра образилася й поскаржилася матері. Ненька вважає, що я вчинила неправильно, коли відмовила їй. Я не повинна забуватися свого коріння й відмовлятися від рідні. Мене поставили перед вибором: або мати й сестра приїжджають разом, або я можу взагалі забутися про них. Я не люблю, коли мене шантажують, тому одразу сказала, що сестра у мене жити не буде. Після того ми не спілкуємося.

КІНЕЦЬ.