– Мене на день народження Артемка не чекайте! Нехай сваха йде і їсть і за себе і за мене. І ще одне, може ти її мамою називати будеш, а мене якось… тіткою, чи Лідією Михайлівною?

Невдячна ти дочка!, – наголосила мені мама, коли увірвалася в квартиру. Я не знаю як бути, але свекруха для мене стала врази ближчою, аніж рідна мама.

– О, ти знову була у своєї свекрухи? – голос мами бринів образою.

– Мамо, ти про що? – зітхаю я, вже знаючи, до чого це все йде.

– І що? Я тобі не така добра? Чому ти проводиш час з нею, а не зі мною? – її голос вже не ображений, а злий.

– Мамо, просто з нею мені легше… Вона мене не критикує, не повчає, не вказує, як жити…

– А я, значить, критикую?! Я просто хочу тобі добра! Я тебе ростила, виховувала, віддала тобі все життя, а тепер ти обираєш іншу жінку?! – її голос тремтів від образи.

Я мовчала. Це питання мучило мене не перший день, але я не могла знайти правильних слів. Бо відповідь була проста – зі свекрухою мені спокійно.

Я чула десятки історій про свекрух, які перетворюють життя невісток на щось чорне. Коли виходила заміж, думала, що моя буде такою ж: владною, критичною і безмежно настирливою. Але вона виявилася іншою. І це стало проблемою.

Свекруха зачарувала мене з першої хвилини. Вона виглядала приголомшливо, мала чудове почуття гумору, ніколи не нав’язувала свою думку. Їй всього 55, але вона настільки сучасна й легка у спілкуванні, що більше нагадує подругу, ніж маму мого чоловіка.

– Просто вір у себе, Оксанко. І не звинувачуй себе ні в чому. Якщо тобі потрібна допомога, просто скажи, – сказала вона мені після виписки з дитиною на руках.

Я тоді мало не розплакалася. “От би моя мама так говорила…” – майнуло в голові.

З нею я відчувала підтримку, а не тиск. Тому почала більше з нею спілкуватися. Ми разом ходили по магазинах, у кафе, іноді навіть у спа. І коли мені потрібно було залишити сина з кимось, я частіше обирала її, а не рідну маму. Це й спричинило феєрверк.

Моя мама завжди була людиною, за якою мало бути останнє слово. Вона мала думку про все: як я годую дитину, у що його одягаю, як сплю і навіть як виглядаю.

– Оксано, навіщо ти йому даєш ці магазинні каші? Це ж суцільна хімія! – бурчала вона, коли я годувала сина.

– Мамо, це органічне дитяче харчування!

– Краще б ти сама готувала, як нормальні матері!

Так було завжди. І я втомилася. Я не сварилася, не сперечалася, просто почала віддалятися. Тому коли мама дізналася, що я частіше буваю у свекрухи, ніж у неї, вона зчинила справжню істерику.

– Тобто ти замінила мене на чужу жінку?! – увірвалася вона в мій дім, навіть не знявши пальто. – Що я зробила не так? Чому моя донька не хоче проводити час зі мною?!

Я відчула, як всередині піднімається хвиля злості.

– Мамо, вона не чужа. Я просто почуваюся з нею комфортно. Вона мене не критикує і не чіпляється за кожну дрібницю.

– А зі мною тобі некомфортно?! – вона розпалювалася все більше. – Я твоя мати, Оксано! Я все життя тобі присвятила! І тепер я для тебе ніхто?!

Я не мала сили пояснювати. Після цієї сцени мама перестала зі мною розмовляти. Вона бойкотує сімейні зустрічі, на яких є свекруха, і навіть натякнула, що не прийде на перший день народження мого сина.

Мені боляче. Я не розумію, чому вона не може порадіти за мене, замість того щоб ревнувати. Я не зробила нічого поганого, я просто знайшла підтримку там, де мені комфортно. Але вона, замість того щоб подумати над своєю поведінкою, влаштовує сцену.

Проте вона моя мама. І я хочу налагодити з нею стосунки. Але як? Що б ви зробили на моєму місці?

Джерело