Мене дуже 0бурила така поведінка старшої жінки. Вже хотіла підійти та заступитись за Дмитрика. Але зупинило те, що я почула далі

Є люди, які не можуть змиритись з тим, що хтось почувається щасливим. Такою була і Людмила Іванівна, яка розказала маленькому сусідському хлопчику, що його усиновили.

Одного суботнього дня поряд з домом, де мешкав Дмитрик, трапилась досить неприємна ситуація. Названі батьки взяли хлопчика з дитячого будинку. Зараз йому вже вісім років. Слід зазначити, що сім’я дуже порядна та вихована.

Дмитрик бігав з іншими дітьми навколо будинку. Вони грали у квача й весело сміялись. Дитячі розваги почали дратувати одну із сусідок. Людмила Іванівна спустилась до під’їзду, покликала хлопчика й почала на нього кричати через те, що той бігає та галасує.

Мене дуже обурила така поведінка старшої жінки. Вже хотіла підійти та заступитись за Дмитрика. Але зупинило те, що я почула далі:

-Людмило Іванівно, повертайтесь у квартиру. Мені відомо, що батьки взяли мене з дитячого будинку та усиновили. Я люблю їх і безмежно їм вдячний за те, що подарували мені турботливу сім’ю. А ще, вони навчили мене хороших манер, з якими ви, схоже, не знайомі. Тому повертайтесь, будь ласка, до себе.

Жінка оторопіла від такої відповіді. Не очікувала почути таке від дитини. А хлопчик продовжив:

-Я батьками розповім, як ви зі мною говорили. Чекайте на них у гості на серйозну розмову. Не годиться старшій людині кричати на дитину.

Якраз у ту мить з будинку вийшли батьки Дмитрика.

-Мамо, тату. Ця жінка дозволяє собі зайве.

Батьки підійшли до сусідки та провели з нею серйозну бесіду. Вони розмовляли спокійним, виваженим тоном, без крику, не переходячи на образи, адже звикли вчити дитину власним, хорошим прикладом.

А хлопчина великий молодець, що у такому віці вже вміє постояти за себе. Батьки можуть ним пишатись.

КІНЕЦЬ.