Вони коли ще зустрічалися, то вже вирішили, що першого сина назвуть Матвій, на честь дідуся, завдяки якому вони й познайомилися.

А трапилося їхнє знайомство начебто і банально і в той же час кумедно. Дід приїхав до онука в гості і, поки той був на роботі, вирішив сам прогулятися містом і… Заблукав!

Телефон як на гріх, чи навпаки, на щастя майбутньої пари, він забув удома.

Довго Матвій блукав містом, захоплюючись висотними будинками, величезними магазинами, вітринами.

Так він дійшов до набережної, але так як це була осінь, уже було холоднувато, то біля річки, вже змерзлий, Матвій Сергійович вирішив піти назад.

Ішов, ішов і зрозумів, що він десь не туди звернув, повернувся до набережної і почав потихеньку знову йти до будинку, але зрозумів, що заблукав.

Поклав руку в кишеню, вирішив зателефонувати онукові, а телефону ж нема!

Він уже втомився, змерз, ні телефону, ні грошей із собою немає, щоб доїхати на таксі. Адресу він пам’ятав.

І тут його осяяло!

Адже ж можна просто за адресою, запитуючи у перехожих дорогу, дійти до будинку. Як то кажуть — язик до Києва доведе!

…Матвій Сергійович стояв біля великого магазину, коли з нього вийшла якась дівчина і підійшла до своєї машини.

Чоловік швидко дістав з кишені якийсь папірець і впевнено попрямував до неї.

– Вибачте, пані, я тут трохи заблукав у вашому місті, – почав Матвій. – Не підкажете мені, як дійти до ось цього місця?

Чоловік розгорнув папірець і простягнув його незнайомці.

Дівчина глянула на папірець і застигла від несподіванки.

– Нічого собі! – раптом сказала вона. – Вам дуже пощастило! Я їду саме на цю вулицю. Хм, шістнадцятий будинок, під’їзд другий, поверх п’ятий… Треба ж, ми майже сусіди, я живу у чотирнадцятому будинку!

– Оце мені пощастило, – зрадів Матвій. – А я вже було, зовсім засмутився. Та й онук за мене, мабуть, переживає. Він зазвичай мені кілька разів на день дзвонить…

– А ви чому йому не подзвоните? – здивувалась дівчина.

– Та я телефон на тумбочці забув, недолугий старий…

…Поки вони їхали додому, то познайомились і розговорилися.

Матвій Сергійович розповів Інні, як звали дівчину, що він три роки тому поховав свою кохану дружину Настусю, з якою вони прожили все життя в любові та злагоді.

Вона дуже швидко пішла, не змогли допомогти… Син із невісткою живуть і працюють за кордоном, а онук у місті.

Вони всі кликали його жити до себе, але він відмовився залишити могилку дружини і своїм сказав, що коли його не стане, щоб поряд із його Настусею поховали…

А зараз ось попорався на городі і приїхав відвідати онука, картоплі йому привіз, грибів, та малинового варення…

– Інночко, а ви приходьте до нас у гості на чай з малиною. Я і вам виділю баночку, вона дуже корисна, а попереду холодна зима. Це буде вам моя подяка за допомогу старому. Ой, он і онук мій біля під’їзду стоїть!

Інна побачила молодого, симпатичного чоловіка, який розмовляв по телефону і при цьому активно жестикулював. Вона зупинила машину поряд з ним і Матвій Сергійович гукнув його:

– Олеже!

Він спочатку здивувався, побачивши діда, який виходить з машини, а потім сердито почав виказувати старому:

– Діду, ну як ти міг піти в місто один, ти нічого не знаєш, та ще й телефон вдома залишив. Я тут уже куди тільки не дзвонив.

– Вибач, Олеже, старого. Ось ця чудова дівчина мені допомогла. Познайомтеся – Інна, а це мій онук Олег.

Нарешті, чоловік звернув увагу і на дівчину, зніяковів, потім вибачився, що почав сваритися на діда, а не дякувати насамперед рятівниці.

– Та нічого страшного, я ж розумію, що ви переживали за Матвія Сергійовича.

– Як мені вам віддячити за допомогу?

– У гості поклич негайно, на чай з малиною, – подав голос дідусь.

– Знаєте, Інно, з дідом сперечатися марно, тому пропоную вам погодитися. Правда, я зараз на пару годин повернуся на роботу, а ввечері ми чекаємо вас на вечерю. Будь ласка, не відмовляйтесь.

А Інна й не думала відмовлятися від запрошення цих приємних чоловіків. Матвій Сергійович був чудовим дідусем, дуже добрим.

А ось Олег їй сподобався, як чоловік.

І оскільки вона була на той момент одна, бо ж близько пів року тому розійшлася з чоловіком, який їй зрадив. то подумала – а раптом у них щось та й вийде.

Те саме, дивлячись на неї, подумав і Олег. Він теж ні з ким не зустрічався, з колишньою дівчиною вони розлучилися пару місяців тому – не зійшлися характерами…

Правда, одружені вони не були, хоча зустрічалися більше року, але постійно сварилися, розлучалися, знову мирилися і ось останній раз обоє поставили крапку в їхніх стосунках…

…І все у них вийшло! Вже через півтора роки вони зіграли весілля, на якому головним гостем був дід Матвій.

Як же старий пишався тим, що завдяки його неуважності, створилася міцна сімʼя.

А потім народився ще один Матвій! Дід сам із гордістю зустрічав з пологового будинку свого правнука й тезку…

КІНЕЦЬ.