Надія і Георгій прожили душа в душу разом тридцять два роки. Познайомилися вони ще в студентські часи, Георгій закохався безмежно в тонку, тендітну Надійку, і вже на другому курсі інституту вони одружилися. Їхні батьки боялися, що через одруження їхні діти кинуть навчання, але молоді люди стоїчно трималися, отримали дипломи, знайшли роботу, а тоді вже пізніше, в них зʼявилася донька – Світланка.

— Ех, куди ви поспішаєте, треба ж і попрацювати, і для себе пожити, – хитала головою мати Надії.

Але поява дітей у сім’ї завжди щаслива подія, тим паче, що донечка в Надії та Георгія вийшла красуня й розумниця, не було з нею ні печалі, ні проблем.

Дівчинка займалася спортом, ходила в гурток із вишивання, була слухняною дівчинкою, радувала батьків навчанням і поступливим характером. Надія і Георгій теж всіляко старалися для доньки, спершу купували їй найкрасивіші іграшки, потім виконували фактично будь-які її примхи. Поступово дівчинка виростала егоїстичною і примхливою, надто вже розпестили її батьки.

Заміж Світлана вискочила швидко. Надія і Георгій озирнутися не встигли, як у неї вже зʼявилися діти, та ще й відразу двійня, два сини. Радісна подія, але навіть коли зʼявляється одна дитина, підняти її нелегко, а тут одразу двоє. А діти у Світлани вийшли слабкими і хворобливими, намучилися з ними дорослі, поки в тих зуби лізли, і поки вони ходити вчилися. Пробували і в садок віддавати, і так удома сидіти по черзі.

Надія і Георгій ще щосили працювали, потрібно було і себе годувати, і доньку підтримувати. Надія металася між роботою й онуками, про здоров’я не думала. А тут донька новину в дім принесла:

— Матусю, в мене буде ще дитинка.

— Ох, донечко, що ж ти не оберігалася, з двома маленькими дітлахами і так важко, а тут ще одне немовля з’явиться, – сплеснула руками Надія.

— Мамо, це наша сім’я і наше рішення, а ти не лізь зі своїми порадами, – відповіла Світлана.

Надія не стала загострювати стосунки, тим більше, вже нічого не можна було виправити.

Зʼявилася у сімʼї третя дитина, це була дівчинка, і знову все закрутилося навколо них. Георгій знайшов собі другу роботу, а в Надії загострилися болячки, і їй довелося лягти в лікарню. У свої п’ятдесят два роки вона вже мала вигляд на всі шістдесят п’ять.

Після операції ніколи було витрачати час на відновлення, потрібно було допомагати доньці ростити онуків. Але Світлана, наче не помічала все це. Вони з чоловіком вклали всі свої збереження в дуже гарну квартиру і тепер займалися її благоустроєм. Чоловік Світлани теж багато працював, але, здається, він просто намагався поменше бувати вдома, посилаючись на те, що сім’ї потрібні гроші.

Через рік Світлана знову носила дитину. Дізнавшись про це, Надія знову злягла в лікарню. Світлана навіть не відвідала її там жодного разу, посилаючись на дітей, цікавий стан і свою зайнятість.

Четвертим у Світлани зʼявився хлопчик. А потім до них у нову квартиру переїхала тимчасово пожити сестра чоловіка з двома своїми дітьми. Вона щойно розлучилася зі своїм чоловіком, діти в неї вже ходили до школи, і Світлана вирішила, що поки що для всіх них буде краще жити разом.

— Не кидати ж її саму напризволяще, – пояснювала вона матері, – Грошей у сім’ї зайвих немає, щоб допомагати їй, а так вона поживе в нас, і годуватися всім «з одного» столу буде вигідніше.

Тепер кожні вихідні вони приходили в гості до Георгія і Надії. Та й на тижні надвечір могли завалитися галасливою компанією, зажадавши, щоб бабуся з дідусем їх нагодували.

Настав момент, коли Надія буквально зненавиділа свою дочку й онуків. Тоді вона вперше я заявила доньці, щоб та без дозволу не приводила до них більше своїх домочадців.

— Я хворію, у батька теж здоровʼя вже не те, тож домовляйся заздалегідь, якщо тобі знадобиться прийти до нас у гості, – попередила вона Світлану.

Але Світлана начебто нічого не почула, і все залишилося, як і раніше, продовжуючи вимотувати Георгія та Надію. Тоді вони просто перестали відчиняти двері Світлані з дітьми. Щойно помічали з вікна, що до них знову йдуть гості, так вдавали, що вдома нікого немає.

— Мамо, ми приходили до вас, а ви не відчинили, – дорікала Світлана матір телефоном.

— А нас удома не було, – відповідала Надія, – Ми ж тебе просили попереджати заздалегідь про свій прихід.

Як не дивно, після того, як Надія і Георгій перестали приймати у себе гостей у вихідні, їм стало спокійніше, навіть здоров’я у них обох почало приходити в норму.

Совість Надію, звичайно, мучила, але ні душевних сил, ні бажання не було щось виправити в ситуації, що склалася.

Як вважаєте, чи правильно чинить подружжя?

КІНЕЦЬ.