Два роки тому мої батьки нарешті подали на розлучення. Щиро кажучи, їм варто було це зробити набагато раніше. Скільки себе пам’ятаю, вони не могли порозумітися і практично цілодобово виливали один на одного бруд.

При цьому я часто була у них винна. Найприкрішим для мене було те, коли всі мої погані якості вони находили один в одного, типу я на них ними схожа.

Мабуть, мати з батьком вважали, що мені потрібна сім’я, тож і не розходилися. Але, як на мене, краще було б їм жити окремо, — моя нервова система, можливо, була б міцнішою.

Після школи я поїхала до університету, якомога далі від дому. Навіть у галасливому студентському гуртожитку було набагато тихіше та спокійніше, ніж у батьківському будинку. Хоча мама з татом і там примудрялися мене дістати – адже телефони ніхто не скасовував.

Зізнаюся, я часто залишала мобільник на столі, а сама займалася своїми справами. Все, що від мене вимагалося, – це періодично казати “так, так!” їх голосінням і невдоволенням.

Через рік після закінчення вишу я вийшла заміж. Я дуже тішилася з того, що мій чоловік Ілля не з мого рідного міста і мені не довелося повертатися до батьківського будинку.

Треба сказати, що батьки навіть влаштували цілу виставу на моєму весіллі, м’яко кажучи, здивувавши моїх майбутніх родичів. А коли я чекала дитину, з’ясувалося, що матір із батьком подали на розлучення.

Зізнаюся, я з полегшенням зітхнула, подумавши, що весь цей кошмар з докорами та взаємними образами незабаром закінчиться. Але я помилилась. Потік сліз та невдоволення тільки збільшився.

Я знову і знову залишала телефон на столі, аби не чути всього того, що батьки говорили один про одного. Зрештою, в моєму положенні зайве нервування було ні до чого.

Але мама і тато жодного разу не задумалися про те, наскільки важко мені вислуховувати всі їхні гнівні тиради на адресу один одного. Я люблю обох батьків і не можу розірвати своє серце навпіл.

Хоча саме цього, здавалося, вони й вимагали. Після появи онуки у матері з батьком розпочалося нове «змагання». Тато взяв відпустку і приїхав до нашого міста, зупинившись у готелі неподалік мого будинку.

Він категорично відмовився залишатися на ніч у нашій квартирі, казав, що не хоче нас обмежувати. Я не стала наполягати, вирішивши, що дідусь не хоче слухати дитячий плач ночами.

Він протягом двох тижнів приходив до онуки, грав із нею, катав у возику, купував іграшки, присипки та одяг. А після його від’їзду мені зателефонувала мама і заявила, що я – нікчемна дочка.

– Чому ти не покликала мене у гості? Адже я краще знаю, як поводитися з маленькими дітьми. Невже ти любиш батька більше, ніж мене? – плачучи, питала мама.

Пояснювати їй, що тато приїхав з власної ініціативи та без будь-яких запрошень було марно. За тиждень до нас приїхала новоявлена бабуся. Я спочатку не зрозуміла, навіщо вона досконально випитувала у мене інформацію про те, скільки подарунків привіз батько, як довго він пробув у місті і як часто гуляв із єдиною онучкою.

А потім з’ясувалося, що матері просто хотілося бути «кращою», ніж її колишній чоловік. Вона всі його вчинки “множила” на два, а то й на три. Якщо тато гуляв з онукою тільки вечорами, то мама гуляла ще й вранці, і в обід.

Батько купив внучці 3 комплекти одягу, а мати – 6. Тато купив присипку за 200 гривень, а мама – за 500. Турбота про дитину фактично перетворилася на показуху. Мало того, після повернення додому мама зателефонувала колишньому чоловікові та пред’явила весь список своїх «здобутків».

Їй дуже хотілося, щоб тато почував себе нікчемним порівняно з нею. І в неї це вийшло. Ось тільки результат цієї шаленої «гри» довелося виправляти мені.

Незабаром батько подзвонив мені, обурюючись через те, що мама ночувала у нашій квартирі, а він – ні.
– Але це був твій вибір – жити в готелі! – обурилася я.

– Ти могла б умовити мене залишитися у вас, – напирав тато.
– Взагалі то я пробувала, а ти кілька разів відмовився, – відповіла я.
– Мабуть, погано пробувала, раз я не запам’ятав жодної з твоїх спроб, – скривджено сказав батько.

Після всього цього я протягом двох місяців до ладу не спілкувалася з батьками. Кожен їхній приїзд чи презент для онуки стає новим приводом для суперечок та образ. А нещодавно батько з матір’ю повідомили мені, що взяли відпустку (окремо, звичайно) і приїдуть до мене. Дати вони обрали однакові. Я підозрюю, що це далеко не випадковість.

Щиро кажучи, я в паніці. Я й окремо не впораюся з претензіями батька та матері. Що вже казати, якщо вони обоє до мене приїдуть? У мене виникло бажання самій кудись поїхати, аби не зустрічатися з ними. Звичайно, це – не вихід із ситуації, але як інакше уникнути грандіозного скандалу?

КІНЕЦЬ.