Мати особливо мною ніколи не цікавилася, її більше хвилювала власна зовнішність. Я, при живих і досить забезпечених батьках, зростав, як бур’ян.

Ситуацію рятувала бабуся, переважно, завдяки їй я добре навчався в школі, й зміг її закінчити.

З Анею я почав зустрічатися ще у дев’ятому класі. Маленька, невисока дівчина, викликала у мене почуття захоплення, її хотілося оберігати.

Аня мої залицяння прийняла одразу. В одинадцятому класі ми зрозуміли, що у нас все серйозно і вирішили, що я маю познайомитися з батьками своєї майбутньої дружини.

Аня перед зустріччю хвилювалася, але все пройшло просто чудово. Батьки нареченої мене прийняли привітно і проти наших стосунків не заперечували.

Ближче до закінчення останнього навчального року в моєму житті трапилося непоправне – пішла із життя моя кохана бабуся, батькова мати.

Найкращі подарунки для близьких

Мати за ненависною свекрухою тужити не збиралася, користуючись нагодою, вмотала на курорт підлікувати нерви.

Батько після поховання, з потроєною старанністю взявся до роботи, щоб менше думати про свою покійну матір, а я був наданий сам собі.

Аня бачила, як я страждаю, тому запропонувала:
– Переїжджай до мене! Мама з татом проти не будуть.

Можливо, хтось назве батьків Ганни безвідповідальними, але вони поїхали в магазин, купили великий розкладний диван, та поставили його у кімнаті доньки.

Спали ми разом, але продовжували зберігати суто платонічні стосунки один з одним. Перший скандал Ані моя мати закотила відразу, після повернення з курорту.

Жінка зрозуміла, що її єдиний син вдома вже давно не з’являвся. У кімнаті не було особистих речей, полиці були вкриті пилюкою.

Мишко взагалі був дуже охайним, і такого б бардака в кімнаті сам собі не пробачив би. Виходить, його не було!

Її чоловік з цього приводу нічого зрозумілого не сказав, тому жінка одразу почала дзвонити синові.
Я матері розповів правду:

– Мамо, я з дівчиною живу, зі мною все добре. Ти не хвилюйся!
– Як це – з дівчиною? В одинадцятому класі? Ти що, з глузду з’їхав? Ану негайно додому!

– Мам, я не повернуся. Що мені робити вдома? Ви з батьком на мене ніякої уваги не звертаєте, що я є, що мене немає! А тут мені добре, тут мене, мамо, люблять!

Мати запанікувала і негайно почала вимагала знайомства з потенційною невісткою. Я вмовив Аню зустрітися з матір’ю і, незабаром, про це пошкодував.

Коли мати побачила нас разом, вона голосно засміялася:
– Мишко, вона що, хворіє? Це через хворобу твоя дівчина такого маленького зросту?

– А, почекай, вона, мабуть, із родини карликів? Так, дитинко? У тебе батьки у цирку працюють?

Аня розплакалася і втекла. Я затримався лише на кілька хвилин, щоб висловити матері все, що про неї думав:

– Та щоб у тебе язик відсох за такі слова! Даремно я погодився взагалі з тобою зустрічатися!

Мати так і не змогла домогтися мого повернення додому! Вона мені погрожувала поліцією, заявою, але я залишився непохитним:

– Якщо ти влаштуєш мені проблеми, то і я тобі їх зроблю! Ти що, думаєш, що я про тебе нічого не знаю? Знаю, ще і як! Мені є що про тебе батькові розповісти!

Мати пішла, і дала мені спокій. Не спілкувалися ми майже шість років. За цей час я закінчив школу, вступив до інституту, та влаштувався на роботу.

Ми з Анею почали жити окремо відразу після школи. Допомогли нам теща із тестем. Вони винайняли для нас окрему квартиру.

Я, подаючи заяву до РАГСу, висловив бажання взяти прізвище дружини.
Аня здивувалася:

– Ого, а чому ти так вирішив?

– Моя, м’яко кажучи, не милозвучна, твоя мені подобається більше. Хочу з чистого аркуша все розпочати!

Коли я закінчив інститут, не стало мого батька. Мати залишилася сама!

Вона ніколи не працювала, тому розтративши заначку, яку чоловік любовно збирав все життя, вона раптом згадала про мене.

Мою нову адресу вона шукала довго, довелося її випрошувати у мого друга.

В гості до нас вона приїхала без запрошення. Новина про те, що я вже одружився, її неприємно здивувала.

– Так, синку, не чекала я від тебе такого, – скоса поглядаючи на Аню, сказала вона, – я навіть боюся уявити, які діти у вас з’являться! У нас у сім’ї всі високі, статні, а тут…

– Мамо, якщо ти приїхала сюди влаштовувати скандали, то даремно час витрачаєш. Я давно вже самостійний, раніше ніколи тебе не слухав, а зараз і не подумаю. Говори, навіщо прийшла?

– Ти, як батька не стало, жодного разу до мене не заїхав, не навідався, не спитав, як я! А раптом мені навіть їсти нічого?

– Ти жива, маєш гарний вигляд! Мамо, кажи, чого ти хочеш?
– Грошей! Мені жити нема на що! Незабаром борги за комуналку підуть, продукти закінчуються!

– Ти, я знаю, працюєш, непогано за мірками нашого міста заробляєш. Я вимагаю від тебе забезпечення!

– Навіть так? Ось як ти заговорила! А де ж ти була, коли я навчався і паралельно ночами працював, щоб мати змогу забезпечувати свою сім’ю?

– Чого ж ти, маючи кошти, мені допомоги не запропонувала? І батькові допомагати не дозволяла? Він мені це сам сказав!

– Все було б інакше, синку, якби ти тоді мене послухався. Адже я відразу сказала, що проти твоїх стосунків з цією. Ти мене не послухав, виходить, зрадив!

– Ну тоді й нам з тобою, мамо, говорити нема про що! Ти працездатна, ще не на пенсії, йди працюй! Від мене ти нічого не отримаєш!

Мати пішла, пообіцявши, що я ще пошкодую про свої слова.

Ми святкували фарфорове весілля, разом ми прожили цілих двадцять років.

Весь цей час я нічого про матір не чув, знав лише, що вона знову одружилася, продала свою квартиру і поїхала.

Зустрітися з нею через стільки років я і не сподівався, бо вже звик до того, що батьків у мене немає.
Ми виховали двох синів. Старший уже одружився і нещодавно подарував нам онучку.

Все було гаразд до недавнього телефонного дзвінка. Коли ввечері задзвонив мій мобільний, слухавку підняла Аня. Я на той час уже спав.

Голос свекрухи Ганна впізнала не одразу:
– А, це ти, а Мишко де? Чи родичі помилилися, і мені не той номер дали?

– Здрастуйте. Хто це?
– Свекруха твоя, люба. Я не здивована, що ти мене не впізнала. Мишко де? Поклич його до телефону.

Я акуратно розбудила чоловіка і зашепотіла:
– Ти не повіриш, хто дзвонить! Мама твоя!

Я взяв слухавку:
– Ну, привіт, синку! Що, не сподівався почути? Думав напевно, що мене вже давно в живих немає?

– Привіт! Ну, чому ж, не думав. Що змусило тебе згадати про моє існування через стільки років?

– Причина, Мишко, банальна… Я тепер по-справжньому потребую твоєї допомоги! Бог мене, мабуть, покарав…

Я, як ти знаєш, вдруге одружилася, багато років жила в Чернівцях. Грошей із продажу моєї трикімнатної квартири вистачило тут на двокімнатну.

У мого чоловіка, нині вже покійного, був син, я його з шести років виховувала як свого, любила, ні в чому не відмовляла.

Три роки тому мого чоловіка не стало, і пасинок вмовив мене переписати на нього житло. Обіцяв доглядати, сказав, що ніколи не покине. Я вірила, він стільки років мене мамою називав…

Він мене вигнав, Мишко… Просто виставив за двері з речами. Сказав, що я його дружині заважаю…

Мені нема куди йти! Три дні я провела у сусідки, а сьогодні, все ж таки, вирішила подзвонити тобі. Врятуй мене, синку! Я не хочу залишитись на вулиці! Мені страшно …

Аня, слухаючи слова свекрухи, плакала. Їй по-людськи було шкода її. Образа на свекруху, якось, одразу забулася.

А я вислухав матір і сказав:
– На цей номер можна трохи згодом передзвонити? Тебе запросять до телефону?

– Запросять, – тихо сказала мати, – куди я звідси подінусь…

Я поклав слухавку і витріщився на дружину. Аня, витираючи сльози, сказала:

– Мишко, ми не можемо її покинути! Якщо з нею, не дай Боже, що станеться, як ми будемо жити? Це ж до кінця мучитися від почуття провини доведеться!

– Ань, я не хочу її бачити! Вона незадовго до того, як батька не стало, примусила його всю нерухомість оформити на неї.

А коли тата не стало, все собі загребла, а ми ж з тобою тоді потребували допомоги, а вона нам ні гривні не дала, жила на своє задоволення, стільки грошей прокатала і проїла, поки ми з тобою з хліба на воду перебивалися!

Слава Богу, твої мама з татом допомогли. Без них би не вижили!

Тебе вона ображала, жодного разу доброго слова не сказала. Вона своїх онуків не бачила, вона навіть не знає, що вже прабабка!

– Любий, треба її забрати! Якщо ти не хочеш, щоб вона жила з нами, давай винаймемо їй кімнату неподалік, привозитимемо продукти, ліки. Не хочу я бути винною, розумієш?

Аня все ж таки мене вмовила, я матір забрав. До себе у квартиру не пустив, винайняв для неї окреме житло.

Вона була й цьому рада, перед невісткою пенсіонерка дуже довго перепрошувала. Тільки тепер вона зрозуміла, що не мала рації!

Я поки не відтанув, з матір’ю бачитися не бажаю, приїжджаю лише кілька разів на місяць, щоб гроші та продукти привезти.

Мати все ще сподівається, що встигне заслужити моє прощення! А я вагаюся, мені боляче навіть згадувати минуле! Що мені робити, підкажіть?!