Дівчинка повернулася з саду, витерла руки об фартух і підійшла до бабусі Олени. Та виховувала свою онуку Марійку одна з того часу, як їй виповнилося п’ять років. Мати Марійки, Раїса, залишила дівчинку з Оленою, а сама пішла з новим чоловіком, чекаючи на ще одну дитину.

Після відходу Раїса рідко виходила з ними на зв’язок і зрештою зникла вже остаточно.

Марійка виросла розумною та скромною дівчиною, і після навчання стала вчителькою. Вона багато працювала, заміж так і не вийшла. Бабуся вмовляла її створити сім’ю, але Марійка залишалася самотньою.

Коли Марійці виповнилося сорок, здоров’я її бабусі почало погіршуватися. Якось зимового вечора приїхала молода жінка на ім’я Людмила зі своєю дочкою Василиною.

Вона стверджувала, що є сестрою Марійки та дочкою Раїси, яка виросла у дитячому будинку після того, як Раїса покинула її. Людмила попросила Марійку та Олену доглянути Василину, поки вона розбирається з проблемами.

Дівчина обіцяла незабаром забрати дитину, але після цього візиту вона так і не повернулася. Марійка виховала Василину, і, незважаючи на важкий характер дівчинки, вона ніжно любила свою племінницю.

Коли Василині виповнилося вісімнадцять, вона зізналася своїй тітці, що вагітна.

Спочатку вона не хотіла виходити заміж за батька дитини, але Марійка наполягла на тому, що вони мають розірвати хибне коло занедбаності. Василина вийшла заміж за свого хлопця Сергія, і вони почали жити з Марійкою.

Через рік у них народився син, якого назвали Богданом, а згодом ще одна дочка. Василина стала гарною матір’ю, і Марійка допомагала їй доглядати дітей. Разом вони змінили долю своєї сім’ї, розірвавши прокляте коло та забезпечивши краще майбутнє наступному поколінню.

КІНЕЦЬ.