Часто трапляється так, що шляхи рідних розходяться, спілкування або припиняється, або відбувається вкрай рідко. Сумно, коли це трапляється після того, як хтось комусь перестав приносити користь. Так трапилось і у нашій історії…

Я працюю в логістиці і часто супроводжую разом із водієм вантажоперевезення різних продуктів та мені часто доводиться їздити через нашу автостанцію, бачу багато різних людей.

Та найбільше мені запам’яталася одна жінка похилого віку, яка уже довгий час чекає когось на автостанції. Одного разу я вирішила поцікавитись що вона так часто робить на автостанції. Якось я підійшла до неї, щоб поговорити. Так я й дізналася її сумну історію.

5 років тому в наше місто привіз її рідний син та сказав, що скоро повернеться. Тут у них є кімната в гуртожитку, син відвіз літню жінку туди. У нього були фінансові проблеми, хату в селі він продав, сказав, що поїде на заробітки, купить собі житло та забере маму до себе.

Уже 5 років пройшло, а від сина ні слуху ні духу.

Телефону його жінка не має, от і чекає його на автостанції, де вони колись попрощались. Добре, що хоч жити старенькій є де.

Але пенсія у жінки дуже маленька, їй не вистачає на ліки та прожиття. Та найбільше їй болить серце за сина, бо вона не знає що з ним, чи живий він взагалі.

Мені стало дуже шкода жінку та я вирішила їй допомогти. Зробила її фото, зібрала дані про її сина зі слів літньої жінки то, користуючись своїми зв’язками, все таки знайшла того лобуряку.

А син живий та здоровий, непогано собі влаштувався, знайшов багату наречену, одружився та присів на її шию. Про маму й забув, а що взяти зі старої людини… Вона ж більше не приносить йому користі.

Та я не могла це все так просто залишити та стала опікуватися старенькою, приносити їй продукти, та ходити в аптеку за ліками.

А вчинок її сина хай буде на його совісті…

КІНЕЦЬ.