З подругою ми познайомилися у школі, у 8 класі. Відразу потоваришували, і були дуже дружніми від початку. Матеріально сім’я подруги жила краще, ніж моя, і тому всі походи до їдальні, кафе, тощо, за мене вона платила.

Я її не раз по дрібниці зраджувала (наприклад, вона хотіла піти кудись, а я її відшивала будь-якою відмовкою, а сама в цей час із черговим залицяльником сиділа в кафе чи дивилася кіно). Вона потім про це дізнавалася, ображалася, я вибачалася і так по колу.

Вже коли ми почали вчитися у виші, ми домовилися зустрітися, вона сказала, що зателефонує в обід для того, щоб визначитися, де зустрітися. Зателефонувала, я не брала слухавку, бо поїхала з другом кататись на ковзанах.

Пропущених дзвінків було, напевно, штук 10. Коли вона запитала, чому я так вчинила, я сказала, що перша чекала дзвінка в обід, але 13:30 це вже друга половина дня і, не дочекавшись її дзвінка, я поїхала, залишивши телефон вдома на зарядці. Вибачилася — вона вибачила.

А хлопець мій мене покинув, як тільки дізнався про те, що я очікую дитину. Я прийняла рішення не залишати дитину. Він навіть не цікавився, жодного разу не дзвонив.

Зате дзвонила і переживала подруга, всіляко підбадьорюючи мене. Виводила розвіятися, звісно власним коштом. Я приймала все, як належне.

Через 2 місяці я зникла, тому що знайшла собі гарного хлопця (нинішній чоловік) потім з’явилася і запросила її зустрітися, сказавши, що у нас лише 3 години на все. Приїхавши в торговий центр, сіли в кафе, мій хлопець дзвонив кожні 15 хвилин, і я з ним охоче розмовляла стільки ж.

Виходить, із подругою поговорити не виходило. Через 40 хвилин нашої зустрічі мій хлопець приїхав та ми відійшли у бік «поговорити» вона зачекала хвилин 20 та пішла.

Ми наздогнали, запропонували підвезти, але вона відмовилася. Підтримували спілкування лише телефоном зрідка.

Якось на вулиці моєму чоловікові підсунули китайський телефон за ціну оригінального. Довго не думаючи я зателефонувала подрузі і сказала, що нам подарували новий мобільний телефон, можеш купити його за півціни.

Вона погодилася, приїхала і купила (не знаючи, що це підробка). Наступного дня вона зателефонувала, сказавши, що поверне телефон, оскільки дізналася, що він не оригінал і за нього дають у 5 разів менше, ніж купила у нас. А гроші їй потрібні на іншу річ.

Ми з чоловіком сказали, мовляв, грошей у нас немає. Витратили вже. Вона сказала, що почекає, доки вони з’являться, але в будь-якому разі хоче повернути свої гроші, на що я дуже грубо щось відповіла.

Наступного дня вона привезла телефон. Я не вийшла, до неї вийшов чоловік без грошей. Поговоривши, він приніс телефон і взяв гроші (половину) минуло ще хвилин 15 і він повернувся додому зі словами: «А знаєш, що вона про тебе мені розповіла».

Не слухаючи далі, я відразу подзвонила їй і посварилася. Почалася словесна суперечка і тривало це три дні. Посварилися сильно.

Згодом чоловік мені каже, що нічого вона йому не розповідала, просто він хотів розіграти мене. Виявляється, він навіть запросив її на чай, але вона відмовилася, бо кудись поспішала.

Я не стала їй дзвонити та просити вибачення. Як я їй скажу, що чоловік у мене так пожартував і вона ні в чому не винна, що не навмисно я підсунула їй цей телефон, що дуже шкодую про ті слова, що я їй наговорила, і що я дуже сумую за нею. З того часу минуло 6 років, як ми не спілкуємося і жодного разу не бачилися.

КІНЕЦЬ.