Ганна було всього вісімнадцять років, коли вона вийшла заміж.

Ніколи дівчина не думала, що переїде кудись зі свого міста. Але кохання взяло своє!

Ганнуся рідко ходила гуляти – дітей повен дім. Мама їй трьох братиків подарувала. Ось їх і бавила Ганна. А вони один менше другого, і шкідливі такі. За ними дивитись і дивитись потрібно.

А тут у подружки день народження. Ганна й відпросилася. Вдома дівчата трохи посиділи і пішли по місту гуляти. Час літній, вихідний, у міському парку люду багато.

Ось там вона й познайомилася з Сергієм. Молодий, гарний, та й Ганна красуня. Одна коса чого тільки варта, нижче пояса. Слово за слово і познайомилися. Сергій приїхав до них у місто вчитися.

Рік зустрічалися, а потім Сергій Ганні пропозицію зробив.

– А раптом мене мати з тобою не відпустить? – відповіла Ганна коханому на його пропозицію переїхати у його рідне місто, де він виріс. – І так на побачення наші потай бігаю.

– Не дозволить – таємно поїдемо! – сказав хлопець. – Ти головне документи візьми. Приїдемо до мене, там і розпишемося. Тобі вісімнадцять виповнилося вже, значить доросла.

Покохала Ганна Сергія всією душею, що готова була за ним на край світу їхати!

Мати, дізнавшись про нареченого, сварку влаштувала.

– Який наречений?! Подивися на себе, ще зелена! Тільки атестат у школі здобула, а все туди ж, заміж. І думати не смій! Іди он братів бав, знову сваряться, шибеники.

Ганна всю ніч не спала. Через два дні Сергій їде, а вона залишається.

Настав день від’їзду. Сергій з речами прийшов прямо до Ганни. А та плаче:

– Мати і думати заборонила про тебе…

– Значить потай відвезу! Де вона?!

– На роботі, а братів у дитсадок я щойно тільки відвела…

– Значить збирай речі, бери документи і напиши записку.

– Переживаю я…

– Не переживай нічого, я ж з тобою!

Через три години застукали колеса поїзда. Він ніс Ганну в інші краї…

…Ганні, яка ніколи ніде не була, дивні були нові міста.

Але найбільше вона переживала через зустріч з батьками Сергія…

Рідної матері Сергія не стало, коли йому всього десять років виповнилося. Батько майже одразу нову дружину в будинок привів.

Сергій спочатку її не прийняв, але потім побачив, що тітка Ніна хороша людина. Не від життя хорошого за вдівця пішла.

Життя її не вдалося, чоловік гульбанив, дитини при пологах не стало. Так вона всю свою любов Сергію й віддала. І неважливо, що великий, а ласка і добро свою справу роблять.

Ось і рідне місто Сергія. Батьки його на околиці у своєму будинку жили. Першим побачила Сергія тітка Ніна.

– Сергійко наш повернувся! – і обійняла його.

Батько підійшов, теж обійняв.

І тут тільки вони й побачили, що поряд із сином хтось стоїть.

– А це хто із тобою? – ахнули батьки.

Вони не розуміли, що відбувається.

– Познайомтеся! – сказав Сергій. – Це моя наречена Ганнуся!

– Ганнуся?! Оце так сюрприз ти нам влаштував. Не чекали, не думали. А тут таке! Ну, якщо наречена, то запрошуємо до хати, Ганнусю!

Сергій її за руку взяв:

– Не бійся, все добре буде…

Молодята подали заяву у ЗАГС. Через місяць і весілля зіграли. Зі сторони Ганни ніхто не приїхав, хоч і повідомила вона усе. Гості шепотілися:

– Хто зна, чи приживеться тут… Чудна якась. А ось красою Бог не обділив! Головне, щоб дружно жили…

…Важко було Ганні звикати. Свекор хоч і прийняв її, але спідлоба все одно дивився. Тільки тітка Ніна і підтримувала, знала, як це в чужу родину прийти.

Свекор строгий був, примхливий. Що не по його, так одразу виказує. Ганнуся довго звикнути не могла. А піти нікуди, так і тулилися всі в невеликому будиночку.

А потім донька народилася.

– Назвемо Ольгою, як маму мою звали, – сказав Сергій. – Якби ти знала, яка вона була гарна!

– Та я й не проти. Ім’я гарне.

Тітка Ніна дівчинку відразу полюбила, няньчилася з нею. Ганна через кілька місяців уже на роботу вийшла. Та не довго вона пропрацювала, тільки рік, як дізналася, що знову вагітна.

– Ото родить! У нас і так місця мало, – бурчав свекор.

– Ти на Ганнусю не наговорюй, вона хороша дівчина, – сказала йому дружина. – Усі справи робить і на роботу встигає. А якщо Бог дав, то нехай і народжують. Діло молоде. А якщо думаєш, що місця мало, то давай веранду утеплюй, нехай там і живуть.

– Тільки й справ додають батькові, – продовжував він бурчати.

Побурчав, побурчав та й запокоївся. Ніна з дітьми все порається. Своїх Бог не дав, то хоч із чужими онуками потішитися…

Ганнуся невдовзі тітку Ніну почала мамою називати.

– Яка ж я тобі мама? У тебе є своя.

– Ви мені стільки добра зробили, скільки від рідної матері не бачила. Вона сама народила мене в дівках, хто тато я й не знаю, а потім вона заміж не виходила. Поживе із чоловіком – народить від нього. Дивись, а батьки й уже нема. Вона шукає іншого. Так трьох братів мені подарувала. Я й дитинства не бачила, ані ласки від неї, одні сварки. А у вас я бажаною себе відчула…

– Ну, називай, якщо хочеш, – а сама потай сльозу і змахнула.

Ганнуся тітці Ніні стала і таємниці довіряти, зблизилися вони ще більше. Де пораду дасть, де допоможе.

Стала Ганнуся скаржитися, що свекор на неї злий. Тут їй і розповіла тітка Ніна історію його першої покійної дружини Ольги.

– Все життя він таким був. Через нього Ольга раніше на той світ і пішла. Подружки ми були. Терпіла вона довго. Сварився він дуже…

– Навіщо ж ти за нього пішла, коли знала це?!

– Так Ніна, перед тим, як піти, просила Сергійка доглянути. Йому десять років було, коли її не стало.

– І до тебе свариться?

– Ні. Так іноді побурчить і все…

…Якось насварився свекор на Ганнусю:

– Хто ж так підлогу миє, мало не послизнувся, недолуга!

Тут Сергій і підскочив.

– Якщо ще раз почую, що на мою дружину, чи маму Ніну сваришся, то не подивлюся, що батько! Чи думаєш, я не знаю, що ти маму довів? Я хоч і малий був, але сварки та коники твої пам’ятаю!

З тих пір присмирів свекор. Побурчить іноді, якщо не по його щось, махне рукою і піде з хати…

…Виростивши двох онучок Олечку й Софійку мама Ніна тихо згасла… Не стало захисниці у Ганнусі. Та й батько здав, усе більше на лавці сидить і щось на землі креслить.

Внучок особливо він не вітав. З пенсії дасть на морозиво і все. Жадібний був. А лагідного слова від нього і не дочекаєшся.

З чужими він був іншим, ніхто й подумати не міг, що вдома він сварливий такий…

…Дівчата виросли, заміж вийшли. У Ганнусі з Сергієм уже онуки пішли. А свекор так і сидів все сам на лавці.

Прожив він до 95 років. Багато нервів у невістки потріпав, а вона терпіла. Тільки після того, як не стало його, повноправною хазяйкою себе вона у будинку відчула.

Мати ж її за всі роки тільки двічі у Ганни була, більше спілкуватися не захотіла.

– Зрадила ти мене, втікши зі своїх хлопом. Ні щоб допомогти братів виховувати.

– У мене своє життя. Ти ж не мені їх народила. В мене своя сім’я.

Так Ганнуся й прожила життя. Одна втіха чоловік коханий, ласкавий, і доньки улюблені з онуками…