Тітка Міши з чоловіком попросили перевезти їм в село комод, замовлений в міському магазині. Міша з дружиною Ольгою і сестрою Машею жили в місті.

Дівчата вирушили з ним. Величезний, важкий комод насилу впихнули в Мішину машину. Вантажити доnомагали працівники магазину.

— Поїхали, — сказав Міша, — коли його дівчата сіли в машину. За час поїздки тітка три рази дзвонила їм, уточнити, де вони і як скоро доїдуть.

— Та вже скоро.

Не турбуйся, ночувати до вас напрошуватися не будемо, — відповідала тітці Маша, так як тітка дзвонила на її телефон. Міша за кермом, а Ольгу вона за рідню не рахувала. Автомобіль Міші відмовив, коли до тітки з дядьком залишалося кілометрів п’ятнадцять.

В лісі. Вона і так дихала на ладан, а тут взагалі здохла. Міша поліз під капот.

— Як би не залишитися тут на ніч, — понудилася Ольга.

— Та ні, скоро поїдемо.

— Бадьоро відповіла Маша.

— Зараз Мишко полагодить машину і далі рушимо. Міша мучився вже години чотири. За цей час» замовники » комода надзвонювали щогодини. Маша відповідала, що з’явилися непередбачені труднощі.

— Все. Самостійно ми звідси не поїдемо, — дійшов висновку Міша.

— Подзвони їм, нехай кого-небудь попросять приїхати на доnомогу. У дядька Ігоря машина в порядку, нехай до нього звернуться. — Сумніваюся, що хто-небудь сюди приїде, — сказала Маша, але все ж подзвонила. Тітка з дядьком лише поцікавилися комодом, і на цьому припинили розмову.

Молоді люди зрозуміли, що ніхто до них на доnомогу не приїде. Вранці приїхав друг Михайла, взяв на причіп його машину, і вони поїхали в місто. Родичі навіть не подзвонили, не поцікавилися як справи. Вони вже під’їжджали до гаражу Міші, коли подзвонив тьоткін чоловік.

— Довго вас ще чекати?

— Треба було нам вчора доnомогти, — відповіла Маша.

— Поломка машини-це ваша nроблема.

Що з комодом?

КІНЕЦЬ.