Вони мовчки сиділи за вечерею після чергової сварkи. Він сказав, що одружуватися було непотрібно, що це була помилка, і вона силою змусила його одружитися з собою.

Павло не kрuчав і не ла явся, але його слова глибоко зачепили, тому що він ясно дав зрозуміти: «Я ніколи тебе не любив!» Наступного дня вони з Машею помирилися і почали жити далі.

Проходив рік за роком, у рутині метушні з дітьми, роботи та повсякденних турбот.

Спочатку Маша була хотіла піти від чоловіка, тому що він завдавав їй глибокого бо лю своїми словами. Але зрештою вона змирилася з їхньою ситуацією.

Можливо, вони й не любили один одного, але вони жили разом, виховували дітей та мирно співіснували.

У дитинстві її мати теж не любила її, але через це вона виросла навіть сильною. Потрібно було просто не суперечити один одному, чемно спілкуватися і виявляти взаємну повагу — цього було достатньо, щоб вижити в будинку без кохання.

Так Паша з Машею прожили більше п’яти років, поки одного разу чоловік не обійняв її і не сказав: — Я люблю тебе.

Його слова здивували Машу.

Вона більше не вірила в кохання, тому нагадала йому про ті різкі слова, які він сказав їй п’ять років тому.

Павло посміявся з цього і сказав, що говорив усе від зл ості, щоб вивести її на емоції. Він навіть не міг пригадати, що саме він тоді сказав. Його пояснення нічого не змінило дружині.

Вона на все просто мовчки кивала на згоду, щоб уникнути нової сварkи. Уникнення кохання увійшло у звичку, і вона нічого не відчувала і нічого не виражала по відношенню до чоловіка.

Для неї слова «я люблю тебе» були вже вкрай безглузді і не мали жодної ваги.

Словами можна знищити любов, а відродити її практично неможливо. Адже так живе багато людей, просто співіснуючи у світі і не висловлюючи жодного кохання до найближчих…

КІНЕЦЬ.