– Марусю, я не розумію, куди знову поділися гроші? Ми ж тільки позавчора отримали зарплату!

– Вадиме, а ти серйозно питаєш? – я схрестила руки і вперлася в нього поглядом.

– Ти вчора купив нову вудочку за 2 000 гривень, а сьогодні вже не можеш знайти 1 500 на весняне взуття для нашої доньки?

– Ну вона ж ще місяць може проходити в тих черевиках, – пробурмотів він, опускаючи очі.

– Вона не може! У неї вже мокрі ноги, коли йде до школи! Я вчора висушувала їй шкарпетки після дощу. Це нормально, на твою думку?

– Ну, я просто думав, що можна ще трохи почекати…

– Ага! Як із новим спінінгом ти не чекав, правда? Він горів тобі в руках, поки не купив. А коли доходить до дитини – то можна «почекати»?

Він мовчав. Я знала – він просто не розуміє, скільки коштує утримання дому. Чоловіки, мабуть, вважають, що їжа сама собою з’являється в холодильнику, а діти ростуть вічно в тому самому одязі.

Ще кілька днів я мовчала. В голові крутилася ідея, як змусити його зрозуміти ситуацію.

На вихідних я вирішила діяти. Замість нормального обіду я подала йому на стіл… пустий конверт. На ньому великими літерами написано: «Обід на сім’ю». Вадим розгублено поглянув на мене.

– Це що, жарт?

– Ні, це реальність. У нас «бюджетний розрахунок», тож сьогодні обідаємо тим, що є в конверті.

– Але в ньому нічого немає!

– Ось і я так думаю, коли питаю тебе про гроші на взуття для Аліни.

Він зрозумів. Очі його стали серйозними, він кивнув і мовчки взявся за телефон, переводячи мені гроші. Я не сказала нічого більше, бо головне вже сталося.

Наступного дня я купила доньці гарні весняні черевички. І, знаєте, після цього Вадим почав частіше запитувати: «Маруся, а нам нічого не треба купити?» Може, конвертна система таки працює?

Та на цьому історія не закінчилася. Через кілька тижнів я помітила, що Вадим почав переглядати свої витрати. Якось ввечері він сидів за столом, склавши список покупок, і бурмотів собі під ніс.

– Що це ти робиш? – поцікавилася я, заглядаючи через плече.

– Думаю, що варто купити цього місяця, а що відкласти… – його голос звучав серйозно.

Я не могла повірити своїм вухам. Вадим і планування бюджету? Це щось нове.

Наступного ранку він прийшов до мене з новою ідеєю.

– Маруся, а що якщо ми почнемо вести спільний бюджет? Будемо разом розподіляти гроші на місяць.

Я ледь не захлинулася чаєм.

– Ти це серйозно?

– Так, – він усміхнувся.

– Я зрозумів, що ти маєш рацію. Я завжди витрачав гроші на те, що мені хочеться, а про вас думав в останню чергу. Але ж ми одна сім’я. І якщо хочемо щось мати, треба разом до цього йти.

Я була приємно вражена. З того дня ми почали разом складати список витрат, планувати покупки і навіть відкладати гроші на відпустку. Вадим почав більше цікавитися, що потрібно дітям, сам пропонував купити їм одяг чи іграшки.

А найцікавіше сталося місяць тому. Вадим прийшов додому з магазину і гордо показав мені чек.

– Бачиш? Я купив все, що потрібно, і навіть зекономив! Ось це справжня перемога!

Я сміялася, обіймаючи його. Виявилося, що чоловіки можуть навчитися фінансової відповідальності – якщо знайти до них правильний підхід.

А як у вас? Ви теж іноді доводите чоловікові, що родина – не банк, де він диктує свої правила? Якими хитрощами користуєтесь, щоб зробити його більш відповідальним?

Джерело