– Петре, ну я ж тебе просила хоч сьогодні не запізнюватися, діти от-от приїдуть, а у нас нічого не готово, – Галина була не на жарт розлючена, адже разом з зятем мали прийти і свати, і хотілося в перший раз показатися з якнайкращого боку, все ж, єдину доньку заміж видають.

– Чого ти завелася? Прийшов, як тільки зміг. Ти і сама непогано справляєшся, – бурчав в коридорі Петро.

Галина глянула на нього, і ледь не присіла – вона зрозуміла, що мало того, що чоловік прийшов пізно, та ще й хильнув чогось міцненького з друзями.

– Петре, йди в кімнату, відпочинь, свати будуть через дві години, і дивись мені, приведи себе в порядок, щоб не осоромитися перед людьми, – наказала Галина, а сама ледь не заплакала, бо ж не могла зрозуміти, чому її чоловік так байдуже завжди до всього ставиться.

Ну нехай до неї і її потреб Петро збайдужів, Галина вже звикла. Але ж тут мова йде про їхню єдину донечку, якій Петро точно бажає щастя… Та за 25 років сімейного життя Галина вже зрозуміла, що чоловіка вона не змінить, він живе собі за правилом – роблю так, як мені добре, а до інших мені байдуже.

Єдина дочка Галини та Петра, Леся – дівчина розумна і красива, вивчилася в обласному центрі в університеті, там і нареченого собі знайшла.

Ігор уже кілька разів до них в гості приїжджав, а батьки його вперше навідаються, адже син уже пропозицію зробив, і тепер прийшла пора говорити про весілля.

Хвилювалася Галина дуже, а особливо після того, як дочка їй розповіла, якими заможними є батьки Ігоря. Сваха з сватом мають власний бізнес, одним словом – далеко не прості люди.

А вони з Петром що? Звичайні люди з села, у яких крім невеликого будинку нічого більше і немає. Та ще й Петро останнім часом став занадто у чарку заглядати.

Щоб хоч якось виправити ситуацію, Галина вирішила покликати сусідку.

– Марто, прийди на годинку, твоя допомога потрібна, – попросила Галина сусідку по телефону. Вони давно добрими подругами були, і Галина була впевнена, що з Мартою вони впораються швидше.

– Ого, скільки всього ти тут наготувала! – сплеснула руками Марта, щойно зайшла в хату до сусідки. – Якщо ти зараз скільки всього на столи наскладала, то я собі уявляю, яким буде весілля!

– Та не знаю я, ти ж чула які у мене свати багаті, я так хвилююся, а раптом їм щось не сподобається?

– Все їм сподобається, у тебе тут все як в найкращому ресторані, одні голубці твої чого варті. А холодець так точно ніхто смачніший не приготує, тому розслабся, – заспокоїла подругу Марта. – До речі, а де твій Петро?

– Не питай. Спить онде в кімнаті. Сподіваюся, що до приходу гостей проспиться.

– Що, знову? Навіть в такий день не міг стриматися?

– Як бачиш…

– А чого ти все це терпиш? Я б на твоєму місці давно від такого чоловіка пішла.

– Чого терплю? Бо люблю, напевно. Він же не завжди таким був. А змінився дуже після того як роботу втратив, а з нею – і віру в себе, – стала захищати Галина чоловіка.

– Не знаю, справа твоя. Але ж я бачу як тобі одній важко. Та навіть сьогодні, мало того, що ти через столи хвилюєшся, так ще й тепер переживаєш, що про вас свати подумають.

Так в розмові час швидко і пролетів. Через дві години, як і домовлялися, гості стояли на порозі у Галини. Петро до того часу таки трохи проспався, і всі дружно сіли за стіл.

– А де ваш чоловік? – запитала Галина сваху, коли побачила, що та прийшла одна.

– У нього ще справи, але він обіцяв, що зараз буде, – відповіла мама Ігоря.

Через годину прийшов і батько. Чоловік подзвонив у двері, і коли Галина відчинила, то побачила спочатку два величезні букети, а потім вже і Ярослава, свого майбутнього свата.

Сват чемно подарував один букет для Лесі, а інший призначався Галині. А дружину свою він заспокоїв, що її букет уже вдома на неї чекає.

– Петре, ти?

– Ярослав не міг повірити у таке співпадіння.

– Славку, я і сам очам не вірю, – кинувся до нього Петро.

Виявилося, що колись вони разом служили, і були близькими друзями, але потім розійшлися їхні дороги, адреси погубилися, а от тепер доля їх знову звела.

Усі гості за столом веселилися, і лише Петро сидів сумний, жодної чарки навіть не пригубив. Він відчував, що теж міг би в житті досягнути більшого, як Славко, наприклад.

– А знаєш, Галино, я змінюся, – пообіцяв Петро, коли гості пішли. – Я як подивився на наших сватів, як у них все доладно і гарно, то вирішив, що і я тепер по-іншому жити буду.

Петру допоміг Ярослав, який взяв майбутнього свата до себе на роботу. Він не прогадав, бо ще з молодості знав, що у Петра – золоті руки і дуже добре серце.

Найбільше цим змінам тішилася Галина, раділа, що не поспішила розлучитися, адже важкі часи бувають у всіх, і тут головне вміти їх пережити.

Джерело