– Свахо, привіт! – Марія Степанівна, з’явившись до сватів без попередження, затягувала свою неосяжну валізу у квартиру. – Я у вас поживу трохи? У мене до сусідів онуки приїхали. Ох, як я втомилася, як втомилася!

Валентина Петрівна була спантеличена таким поворотом. По-перше, це було дуже несподівано, по-друге – вони не були подругами з матір’ю чоловіка їхньої доньки, по-третє, за тиждень вони з чоловіком виїжджали у відпустку і залишати у квартирі когось із сусідів не планували… А Марія Степанівна не зважала на ошелешений вигляд господині і продовжувала:

– Це не діти, це коні якісь! Топають цілими днями і вечорами. У стіни стукають, регочуть. Ніякого спокою! І це мені два тижні терпіти?! Ви мені кімнатку виділите?

– Маріє, ми через тиждень їдемо з Миколою, – спробувала напоумити її Валентина Петрівна.

– Ой, та ти що? – здивувалася сваха. – Куди це ви зібралися? Грошей накопичили, чи що?

– Ну, взагалі-то, Микола працює, та й я теж, – злегка обурилася Валентина Петрівна. Вона не знала, як відмовити свасі, і поки думала, та вже пройшла в кімнату.

– Нічого собі, нову стінку купили? – Марія Степанівна роздивлялася меблі, відкриваючи одні дверцята за іншими. – А що, на дерев’яну не заробили? Це ж тирса пресована.

– Нас влаштовує і тирса, – ледве стримувалася Валентина. Марія Степанівна тільки хмикнула.

– Ну то що, де мені можна розташуватися? – непрохана гостя вичікувально подивилася на сваху.

– Навіть не знаю. Ми не чекали гостей. Я маю з Миколою порадитися, – знизала плечима та.

– А чого тут радитися? Гостям зазвичай найкраще пропонують, – як само собою зрозуміле, вимовила сваха, з легким здивуванням глянувши на Валентину.

– Можу поселити тебе в кімнату Каті, – зробила вигляд, що не почула натяку Валентина. На що гостя фиркнула, але діватися їй було нікуди, і вона з незадоволеним виглядом погодилася.

Повернувшись додому з роботи, Микола вже був попереджений про неприємну ситуацію. Дружина зателефонувала йому заздалегідь. Сюрпризів чоловік не любив.

– Що, Степанівно, вижили тебе сусіди? – усміхнувся він, коли сваха вийшла з кімнати.

– І не кажи,Миколо! Такі нахабні, слів немає! Я їм кажу – що у вас діти тупочуть як слони? А вони огризаються, кажуть, що мають право до двадцять другої нуль-нуль. А в мене вже вуха закладає від цього гуркоту, і тиск піднімається. Ось, спасибі свасі, прихистила.

Через день Валентина прокляла ту хвилину, коли відчинила двері непроханій гості. Марія Степанівна пхала свій ніс усюди.

На кухні вона критикувала все, що робила сваха.

– У піджарку оцет додай, – заглядала вона через плече господині, коли та варила борщ. – І буряк відварити спершу треба було!

– Що ти за гидоту налила на плиту? – морщила вона ніс, дивлячись, як Валентина нанесла мийний засіб. – Содою все відмиється. І смердіти не буде, а то набризкала – дихати нічим!

Валентину так і підмивало послати сваху… Назад додому, але природна делікатність і тактовність не давали їй зробити цього.

– Дзеркала газетою мити не пробувала? – сидячи в кріслі, вчила вона Валентину, дивлячись, як та намиває шафку спеціальною рідиною. – Хімією кожен може. А ти ж господиня досвідчена. Чому не заощадити?

Валентина тільки стискала міцніше ганчірку в руці, боячись, як би вона не вирвалася в неї ненароком і не полетіла в бік нахаби.

Їла Марія Степанівна виключно те, що приготує сваха. Чекала, коли та повернеться з роботи і стане до плити.

– Я не маю морального права господарювати на чужій кухні, – з першого дня заявила вона, коли Валентина легенько їй натякнула, що непогано було б приходити з роботи, а вдома вже все приготовлено. А про купівлю продуктів уже ніхто навіть і не заїкався.

Господарю теж перепадало.

– Миколо, ти чого такий живіт відростив? Ходиш, як в положенні.

– Це, Степанівно, запас нервів. Якби не він, ти б зараз тупіт своїх сусідів слухала, – хмурився Микола. Але Степанівна вдавала, що не розуміє, про що це він. Або, правда, не розуміла.

– Ти що, ходив до моїх сусідів розбиратися? – злякано схопилася за голову та.

– Так, – пожартував сват, – сказали, що чекають на тебе з нетерпінням – купили барабанну установку, потрібен слухач і поціновувач.

– Миколо! – крізь зуби пошепки обсмикувала його дружина. – Вона ж жити в нас тоді залишиться! Що ти робиш?!

– Гаразд, жартую я! – усміхався Микола, і всі полегшено видихали.

Минуло ще кілька днів.

– Свахо, у мене багато пилу в кімнаті накопичилося – можна пісочні замки будувати. Ти коли там прибиратися думаєш? – уже зовсім освоїлася й знахабніла гостя.

– Маріє, ти б сходила додому, – не витримала Валентина. – Раптом сусіди твої роз’їхалися вже. А ми маємо збиратися з Миколою. Нам післязавтра їхати.

– Так збирайтеся. Одне іншому не заважає. А сусіди, напевно, поїхали, – знизала плечима сваха, полежуючи на ліжку з книжкою в руках.

– Ні вже, Маріє Степанівно, ми робимо генеральне прибирання перед від’їздом, щоб повернутися в чисту квартиру. Тож, вибач, доведеться тобі покинути наш дім сьогодні, – терпіння свахи скінчилося.

– Гониш, значить? – образилася жінка. – Гаразд, я піду!

Вона встала з ображеним виглядом і стала нервово скидати речі у валізу.

– Ось так, дав Бог родичів, даху позбавляють, – бурчала сваха, застібаючи блискавку валізи. А Валентина вдавала, що не чує, так дістала їхня гостя за кілька днів.

Марія Степанівна вийшла від сватів, роздумуючи, що ж їй тепер робити? Додому йти не хотілося – нудно самій, пенсія витрачається швидко – адже доводиться самій до магазину ходити за продуктами, та ще й готувати самій. А до чого ж не хочеться. Як вдало її напоумила сусідка – піти, пожити у сватів.

Раніше Марія Степанівна жила як у Христа за пазухою: чоловік її добре заробляв, син, поки не одружився – теж. Вона сиділа собі в манікюрному салоні, записувала клієнтів на процедури. Робота не складна. Вдома завжди все приготовлено було – чоловік із сином любили готувати. Марії Степанівні, хіба що корони не вистачало.

Але чоловік пішов засвіти, син одружився, і залишилася вона одна. Пробувала вести господарство – не сподобалося. Працювати не хотілося. Але жити якось треба. От і підказала їй жаліслива сусідка – напроситися до родичів. Чи то з доброти душевної, чи то – теж набридла їй, вічно незадоволена, Степанівна.

– Син! – як їй раніше не спало на думку, що можна пожити в рідного сина. – Вже він-то не вижене матір свою.

І через півгодини Марія Степанівна вже стояла біля дверей квартири її сина і невістки Каті.

– Мамо?! – син відчинив двері й дуже здивувався, побачивши величезну валізу, що заїжджає в передпокій попереду матері.

– Синку, привіт! Прихистиш маму ненадовго? – тужливим голосом заговорила вона. – Щось дивне відбувається у квартирі в мене: речі пропадати почали, хтось шастає весь час повз, я краєм ока бачу. А ще, прокинуся – а в ногах на ліжку батько твій, царство небесне йому, сидить. І каже: “Маріє, що ж ти все одна, та одна.

Так адже і звихнутися недовго. Іди до сина, поживи. Все веселіше. “. Ну ось я і вирішила, що звихнутися мені не хочеться зовсім.

– Так, звісно, мамо, проходь, – син уважно дивився на матір, не розуміючи – вона жартує чи справді, потихеньку дах у неї поїхав. – Розберемося!

– А Катруся де? – Марія Степанівна, не сказати, що не любила невістку, але особливої ніжності до неї не відчувала. І це було взаємно.

– На роботі. У них там аврал якийсь, терміни горять, план летить, – Ігор, так звали сина Марії Степанівни, міркував, куди поселити матір. У них усього дві кімнати – одна – спальня, інша – вітальня.

– Мамо, давай, постав поки валізу свою. Катюха прийде, ми разом подумаємо, де тебе краще розмістити.

– А ти що, не чоловік? – здивувалася Марія Степанівна. – Тобі схвалення дружини потрібно? Невже я підкаблучника виховала?!

Сарказм матері не сховався від Ігоря.

– Мамо, я не можу вирішувати такі питання один. Ми – сім’я і важливі питання вирішуємо разом. І будь ласка, не потрібно називати мене підкаблучником.

– Ой, усе! – відмахнулася мати. – Чаєм хоч напоїш?

Вони сиділи на кухні, коли прийшла Катерина з роботи, зла, втомлена – щось не ладилося в них із проектом. А тут ще такий сюрприз!

– Маріє Степанівно?! – у Каті навіть сил не вистачило приховати своє розчарування і невдоволення. – Ви кудись їдете? Попрощатися прийшли?

– Катюшо, на хвилинку! – Ігор відвів дружину в кімнату і прикрив двері. Він розповів Каті про прохання матері. – Нехай поживе трохи. Я хоч спробую розібратися – нормально там із головою все чи потрібно турбуватися.

– А по-моєму, там із головою нормальніше, ніж у нас із тобою, разом узятих. У спальню нашу посели її. Вона віддалена.

Це було помилкою. Віддалена спальня не заважала свекрусі прокидатися ні світ, ні зоря і входити у вітальню, де спали Ігор і Катя.

– А вам, що, на роботу не треба? – дивувалася вона.

Катя дивилася на годинник.

– Сьома година! – відчайдушний стогін виривався з грудей. – Ми о восьмій встаємо!

– І що, тепер мені цілу годину сидіти й чекати, коли ви прокинетеся? А там, за програмою ранкова передача цікава. Та й поснідати не завадило б.

– Так поснідайте! – Катя злилася на свекруху. Мало того що вона рано їх будить, так вона ще й пізно лягає, не даючи нормально заснути. А її присутність у кімнаті, де сплять чоловік із дружиною, так узагалі, виходила за рамки будь-якої пристойності.

– І нам заразом сніданок приготуйте, якщо вже вам не спиться.Свекруха намагалася натякнути про двох господинь на кухні, як це в неї вийшло зі свахою, але Катя не була такою делікатною, як мати.

– Не хочете готувати собі сніданок – ходіть голодною! – ось і вся відповідь.

Телевізор перенесли в спальню. Тепер їх будив гучний звук із динаміків. Свекруха, ніби спеціально, вмикала найгучніші передачі, щоб не дати поспати господарям.

– Маріє Степанівно, – не витримала якось Катя, – у мене відповідальна робота, мені потрібно добре міркувати, а я з вашої ласки прокидаюся з хворою головою. Або ви зменшуєте звук, або я викину цей телевізор!

– Катрусю, ти така нервова стала, – свекруха вміла вивести з себе будь-кого, – може, поп’єш заспокійливого? Ти, часом, не при надії?

– Ігорю, може, ти поясниш своїй мамі, що потрібно дотримуватися якихось меж? – попросила чоловіка Катя. – Інакше я за себе не відповідаю!

Ігор трохи згладжував ситуації, але розумів, що мати намагається маніпулювати його почуттями. Сваритися ні з нею, ні з дружиною, йому не хотілося, і він шукав спосіб налагодити спільне проживання, щоб розрядити напругу й уникнути конфліктів.

Сунути відкрито ніс у ведення господарства, свекруха не стала. Вона зрозуміла, що з Катею цей номер не пройде. Зате вона із задоволенням стала критикувати зовнішній вигляд невістки, коли цього не чув Ігор.

– Катрусю, що ти весь час у штанях, та в штанях? Як пастух на пасовищі. Жодної жіночності! – оглядала невістку з голови до ніг Марія Степанівна. – Ігор втече від тебе до привабливої конкурентки.

– Ну, нехай спробує, – Катя знала, як відповідати, – квартира моя, машина – теж моя. Якщо йому спідниця важливіша – вперед! Не знаю, чи пощастить йому ще раз так, як зі мною. А то приведе до вас жити свою привабливу даму!

Свекруха навіть поїжилася від такої думки, розуміючи, що Катя вміє постояти за себе.

Але спокійно жити Марія Степанівна не вміла. Вона все одно влазила в їхній життєвий уклад.

– Катю, тобі не здається, що ти витрачаєш гроші на всілякі дурниці? – свекруха спробувала контролювати фінанси сім’ї сина. – Навіщо вам кавоварка? Я навіть не знаю, як до неї підступитися! Чого простіше – розчинна кава. Ніяких проблем!

– Маріє Степанівно, у мене немає проблем із кавомашиною! А ви можете пити що завгодно. І це мої, зароблені гроші. Не треба їх рахувати! – відповідала Катя, наливаючи собі чашечку запаморочливого напою. – І, до речі, купіть собі баночку своєї бурди. У вас закінчується.

Так Марія Степанівна прожила в сина й невістки майже два тижні. Вона продовжувала скрізь пхати свого носа, але отримувала ввічливу, хоч і не завжди, відсіч невістки. Поки Каті не зателефонувала Валентина Петрівна.

– Матусю, привіт! Як відпочиваєте? Рада за вас із татом! Нарешті, ви вибралися у відпустку. У нас нічого нового, хіба що Марія Степанівна в гостях живе.

Щось там удома в неї. Ні, які сусіди? Речі пропадають, каже. Чоловік, покійний, візитами замучив. Що? У вас теж жила? – Катя насупилася. Після розмови з матір’ю вона вирішила поговорити зі свекрухою.

– Маріє Степанівно, то що там у вас удома сталося? – застала вона зненацька свекруху. – Мама говорила про якихось сусідів. Це правда?

– Твоя мати збреше – недорого візьме, – буркнула свекруха. – Виставила, як цуценя, на вулицю! Відпочивати, вони, бачте, поїхали. А я, як хочеш!

– Що? Ви ще звинувачуєте мою маму в тому, що вона вирішила відпочити вперше за десять років? Та ще й брехухою називаєте? Ну, це вже ні в які рамки! – Катя була так обурена, що мало дар мови не втратила, а це з нею траплялося вкрай рідко. – Збирайте свою валізу, і щоб я вас тут більше не бачила!

– Катюшо, ти що? – сторопіла свекруха, не очікуючи такого повороту.

– Що чули! Вам допомогти? – у Каті все кипіло. Вона ще могла стерпіти причіпки свекрухи, її постійне втручання в їхнє життя, але несправедливі висловлювання і звинувачення на адресу її сім’ї – це вже був перебір.

Свекруха, бачачи такий настрій невістки, поспішила зібрати речі і по-швидкому ретируватися без зайвих слів.

– А де мама? – увечері, прийшовши з роботи, запитав Ігор.

– Мама вирішила повернутися додому, – спокійно відповіла Катя, знизавши плечима.

– До неї знову чоловік покійний приходив, сказав, що йому там нудно одному квартиру чатувати. Просив повернутися. Я не стала відмовляти.

Ігоря це спантеличило.

– Жартую! – Катя розповіла йому про розмову з матір’ю.

– Нормально в неї все з головою. Нудно жити просто.

Ігоря така відповідь цілком влаштувала. Відтоді Марія Степанівна приходила в гості тільки на запрошення у великі свята. І це влаштувало всіх, адже тільки так можна було зберегти мир у домі.