— Марійко! Марійко, – кричав Олег через дорогу.

Марія тяжко зітхнула, поставила пакети з продуктами на бордюр, зупинилася. Подивилася на машину колишнього чоловіка на протилежному боці вулиці, втягнувши щоки до ямочок, опустила голову. Як же набридло це все. Олег біг до неї назустріч, ледь не спотикаючись, поспішав допомогти.

— Привіт, Марійка, – підхопив він пакети.

— Привіт.

— Випадково проїжджав повз, побачив тебе з важкими сумками, вирішив допомогти, – безглуздо посміхався він, – підемо.

— Як це повз? Ти живеш на Травневій, а це передмістя…

Олег уже звернув у напрямку до своєї машини, два пакети в руках.

— Приятеля підвозив із роботи, а тут ти… – знизав він плечима, – не зміг проїхати повз. Підемо, підвезу до будинку.

— Мені йти 500 метрів.

— Нічого, я підвезу пакети важкі. Як там Мишко?

— Чудово, у вихідні забереш і все дізнаєшся. Ви ж щодня дзвоните один одному, – Марія йшла за Олегом, точніше, за своїми покупками. – Що ти в нього постійно про мене питаєш?

— Просто цікавлюся, ми не чужі люди одне одному, – усміхався Олег, відчиняючи пасажирські двері для колишньої дружини.

— Назад сяду.

— Там бардак! Не треба.

Марія відчинила задні двері, зазирнула в салон, справді – багато всього.

— Ти знову мені не повірила…

Марія зітхнула і все-таки сіла на переднє пасажирське. Олег відніс пакети в багажник. Щасливий сів у машину, радісно подивився на колишню дружину, вона сиділа, відвернувшись від нього, роздивляючись у вікно знайомий район.

— Гарний вигляд маєш, утім, як завжди.

— Олеже, просто відвези мене додому, мені ще вечерю готувати, – злилася жінка.

— Так, так! – Олег швидко завів автомобіль, вони рушили. – А я на нову роботу влаштувався, документи оформляю, – відволікався Олег від дороги, Марія, як і раніше, байдуже дивилася у вікно. – Мишко, казав, що ви з’їхали від тещі.

— Вона тобі вже три роки ніхто, – не поворухнувшись відповіла Марія.

— Марійко, перестань грати в хованки! Чому я сина завжди забираю тільки від неї? Ти приховуєш свою адресу? Давай я тебе до дому підвезу.

— Не треба, – м’яла край куртки Марія, – я мамі купила продукти.

— Віддаси й відвезу додому, Михайлик казав…

Вони зупинилися у дворах.

— Що він говорив? Я заборонила йому. Ви бачитеся, у вас усе нормально?

— Так.

— Якого чорта тобі від мене треба? – уже не стримувалася вона.

— Маріє, ми ж не чужі… у нас син, – колишній чоловік спробував узяти за руку Марію. Вона з неприязню прибрала в кишеню свою руку.

— Олеже, досить! Скільки можна? Я втомилася від твоїх «випадкових» візитів. Не треба дзвонити моїй мамі й каятися, просити її поговорити зі мною – не допоможе! Ми з’їхали від неї, тому що дістала тобою! У мене скоро нервовий зрив трапиться, тому що всі тільки й кажуть, як Олег шкодує, як йому погано без нас, як він мріє повернути сім’ю.

А Мишко? Навіщо ти його доводиш? Він тільки почав звикати до тата у вихідні, ти кажеш йому, що ми помиримося, зійдемося, просиш передати мені привіти, розпитуєш про мене, о котрій годині я з роботи повертаюся, де буваю.

— Я хвилююся.

— Я теж… про стан сина! Скільки можна навіювати йому? Не треба через нього намагатися тиснути на мене!

Марійка вийшла з машини, грюкнувши дверима, хотіла сама дістати пакети з багажника, але замок заклинило, вона смикала кришку багажника, нервувала, хотіла швидше позбутися Олега. Мама вже дивилася на них зверху у вікно, Марія не бачила, вона відчувала, потилицею відчувала її затаєний погляд через жалюзі. Олег відчинив багажник, доніс пакети до під’їзду, хотів до квартири, але Марія його різко зупинила.

— Не треба, я сама.

— Маріє, коли ти зрозумієш, я кохаю тебе досі! Я на все готовий заради вас. Хочеш, я не поїду на роботу? Хочеш, я повернуся на колишню роботу? Давай тобі машину візьмемо?! Скільки можна пішки ходити? Тобі і з Мишком легше буде, зможеш забирати його з карате.

— Ні, – вирвала вона в нього пакети з рук, – я якраз мрію, щоб ти поїхав куди-небудь! Щоб ти, нарешті, зустрів жінку своєї мрії, покохав її, ви жили довго і щасливо, а мене залишив у спокої.

— Кохана, пробач ти мене, це було один раз, вона для мене нічого не значила! Я досі проклинаю себе.

— Пробачила, Олеже! Пробачила. Давно пробачила і відпустила, а ось ти мене не відпускаєш.

— Не можу! Усвідомив, жити без тебе, без вас нестерпно, – кричав їй Олег уже слідом, Марія піднімалася сходами.

– Олеже, не влаштовуй знову вистав, – почулося у відповідь. – Я тебе пробачила, але полюбити знову й жити з тобою не можу.

Двері на другому поверсі грюкнули і все стихло. Олег, стиснувши кулаки, пішов у машину, обертаючись на вікна квартири улюбленої тещі. Який же він дурень, як він примудрився проміняти дружину з сином, сім’ю, на одну швидкоплинну інтрижку. Ну… не одну, клявся і божився, помічений був за фактом тільки в одній, тож він чистий. Після розлучення, після того, як пожив із рочок один, усвідомив: немає кращої за його Марусю! Нікого він не зможе так любити, як свою Марійку і ведмедя, Михайлика, сина.

Вони познайомилися ще в школі, вона перевелася в їхній 10-й клас з іншої школи і затьмарила всіх дівчаток у класі. Симпатичний Олег тільки її і бачив, інші померкли в його очах. Потім літні канікули і пристрасть у його мінливому серці вщухла – він поїхав до бабусі на все літо, а там зустрів іншу, що затьмарила йому сонце у спекотний полудень.

Коли повернувся першого вересня, Марія його вже не хвилювала. Вони залишилися друзями, спілкувалися у спільній компанії. Потім загубилися років на п’ять, Марійка поїхала вчитися, Олег теж. Зіткнулися знову в тій самій спільній компанії, тільки подорослішали. У дівчини диплом з відзнакою у скарбничці, перша робота. Вона повернулася в рідне місто, влаштувалася на підприємство, де мама працювала.

А Олег не полишав спроб відкрити щось своє, він усі студентські роки намагався зрозуміти, на що ж він здатен, але задумки так і залишилися задумами. Влаштувався на завод за фахом, начебто заспокоївся, але амбіції, нереалізований потенціал не давали йому спокою.

Усе змінилося, коли Марія йому повідомила, після кількох зустрічей, що вона чекає дитину.

Олег злякався, але не розгубився, Марійку в оберемок, і повіз знайомити з батьками. Потім весілля, поява Михайлика, квартира в іпотеку, батьки допомогли закрити достроково. Щоліта – відпочинок із сім’єю на морі, дні народження, хрестини, сімейні поїздки на вихідних, ювілеї у батьків.

Олег почав нудьгувати. Марійка, навпаки, повністю розчинилася в сім’ї, у приємних побутових дрібницях, у маленькому синочку. Усяке траплялося в маленькій сім’ї, сварки й радощі, але нічого критичного. Свекруха обожнювала онука і невістку, а теща цінувала і поважала зятя.

Мишко підріс, Марія вийшла на роботу. Олегу раптом захотілося більше визнання на роботі, набридла рутина, але перечепившись об довгу, звивисту кар’єрну драбину, він перебував десь унизу, на п’ятій або шостій сходинці від початку, зрозумів, звичайним завзяттям і бажанням йому не реалізуватися. З’явилися нові друзі, змінив одну роботу, другу, але ніяк не міг знайти своє місце. Поки не зустрів колишню колегу з першої роботи, вона і допомогла йому повернутися одразу на місце керівника відділу, в обмін на маленькі особисті послуги. Незабаром поїхала і Олег знову занудьгував.

Марія сприйняла це по-іншому. Вона вирішила, що чоловік втомився, криза, гарячка на роботі, тут і відпустка в них не збіглася, вона сама наполягла, щоб він поїхав, відпочив без них, ну якщо хоче, нехай візьме Михайлика з собою. Олег не хотів без них – звик, але погодився все-таки поїхати до друга на кілька днів, він живе під Одесою, на риболовлю можна зганяти, не те що без дружин, без людей взагалі, там такі місця є! До риболовлі вони так і не доїхали з приятелем. Дружина друга написала і надіслала кілька фотографій із прекрасного вечора зустрічі старих друзів, просила більше їх не турбувати, а чоловіка-кобеля тримати на короткому повідку.

Марія не стала сваритися на Олега, зібрала речі, сина і поїхала до мами.

На запитання від чоловіка після повернення: ви де? Відправила мерзенні фото з його «риболовлі». Олег тут же помчав за ними, але побачив лише зачинені двері перед носом, теща майже спопелила його поглядом. Він вирішив дати дружині трохи охолонути, але замість цього отримав повідомлення до суду на розлучення. Він довго чинив опір, затягував процес, вимолював прощення у Марійки, скрізь, де вдавалося її зустріти, але Марія отримала розлучення.

Через рік, бачачи, як старається колишній чоловік, як допомагає їм, крім аліментів, скільки разів телефонує синові, забирає його кожні вихідні, йому навіть знову вдалося привернути до себе тещу. Мама заїла доньку, умовляючи пробачити Олега – він виправився. Марія пробачила, Олег повернувся в сім’ю, але вже не було, як раніше. Не було почуттів, довіри, нічого не було. У Марії ніби відрізало все, шрами затягнулися, залишилися лише спогади, навіть вони не викликали в неї жодних емоцій.

Розійшлися остаточно.

— Марійко, ну що ти його мучиш? – почала мама з порога, щойно почула, що хтось увійшов.

— Хто ще кого мучить? – відповідала донька. – Мишко ще не приходив зі школи?

— Ні.

— Він дістав мене мама! Швидше б уже поїхав на свою нову роботу, в інше місто, в інший світ! Він переслідує мене, я боюся стосунки якісь будувати, не знаючи, що від Олега очікувати.

Донька увійшла на кухню з пакетами, мама вже приготувала ароматний чай, тепло і, як завжди, пахне випічкою.

— Ух! Як смачно пахне.

— Марійко, не можна так, у вас син. Ви стільки років прожили…

— А як можна?! Мам? Як в одне ліжко лягати? Як жити в одній квартирі? Якщо він чужий для мене, якщо вимкнулося в мене десь між повідомленням від тієї жінки і явками в суди. Як жити з людиною, до якої нічого не відчуваєш?

— Тоді навіщо, даєш їй надію, спілкуєшся? – мама розпаковувала покупки, не сміючи поглянути на доньку, не вперше про це говорять.

— Це він! Він не дає мені проходу, накинувся на нашого айтішника місяць тому, просто біля офісу, бачте, я йому посміхалася, фліртувала з ним. Він готовий мені пробачити… Що мені пробачати? Це не я обіймалася з тією жінкою.

— Він тебе не відпустить, потрібен інший, – спокійно сказала мама, – такі, як Олег, не терплять зради.

— Що? – розсміялася Марія, – яка зрада? Ми три роки в розлученні, він мені ніхто.

— Він не може тебе відпустити.

— Це точно, дістав!

Олег не вгамовувався, поки не закінчилося оформлення документів на нову роботу. Вичікував Марію, під час обідньої перерви біля її офісу, дзвонив синові, просив передати мамі, що вони все одно будуть разом. Колишня теща вже не брала слухавки. Через кілька тижнів зустрів Марійку з сином рано вранці біля школи:

— Марійко, я їду…

— Удачі.

— Михайлику, татко їде далеко, але ненадовго, – Олег подивився на колишню дружину, вона відвернулася. – Нічого не хочеш сказати? – запитав він. Мишко смикав маму за руку, у нього першим уроком українська мова, спізнюватися не можна.

— Я все сказала. Рада, що ти змінюєш обстановку, сподіваюся, це змінить твоє життя.

— Не сподівайся, я не залишу вас!

Олег присів до сина, міцно обійняв його, хотів зробити це і з колишньою дружиною, вона відсахнулася. Олег, зціпивши зуби, пішов до машини.

— Я все пробачу Марійко, – крикнув він уже від узбіччя з вікна авто, – але зраду ніколи.

Марію це повеселило, він її пробачить… прекрасно, спасибі.

Три місяці спокою, у Марійки не сіпалося око, бачачи вдалині припаркований синій автомобіль, вона вільно переміщалася містом, не боялася, що «випадково» зустріне колишнього чоловіка. Кілька разів ходила з колегами в кав’ярню, зустрілася, нарешті, зі своєю старою подругою. Вони спілкувалися, поки не почався шлюборозлучний процес, подруга активно агітувала за збереження сім’ї, за кохання, за Олега.

Марія припинила з нею спілкування, вважаючи, що Олег її підмовляє. Виявилося, все трохи простіше, подруга сама розлучена, знає, як самій ростити дітей, не раз прощала своєму чоловікові дрібні дурниці, так вона називала знайдені, явно не чоловічі дрібнички в машині, доки власниця помади, чи то вже інша дівчина, не прийшла до неї додому, й відкрито не повідомила, що в них кохання з чоловіком Христини, і вони житимуть разом.

— Можна сміливо відкривати ігристе? – усміхалася Христина, – І… серце для нових стосунків, – підморгнула вона подрузі. – Свобода?!

— О так, не рахуючи 100 дзвінків і повідомлень від Олега на день.

— А той, що запрошував тебе після роботи? Ти йому відповіла?

— Христино, Олег повернеться і все почнеться спочатку, – втомлено відповіла Марія, читаючи меню в кафе.

— Зроби так, щоб закінчилося! Відволікайся, поспілкуйся з ким-небудь, ти молода, маєш гарний вигляд, он, подивися, – подруга нахилилася через столик, щоб непомітно показати подрузі направо. – Тільки на тебе й дивиться, – усміхаючись, говорила Христина.

Марія зніяковіла, повернулася, їхні погляди зустрілися. Чоловік нахабно дивився на неї, не звертаючи уваги на те, що вона не одна. А потім просто встав і підійшов до них, представився, запропонував каву обом або інші міцніші напої. Панянки відмовилися, але чарівного чоловіка не прогнали.

Марія бачила, як Христина дивиться на нього, Христина, уважно стежила, як він дивиться на подругу. Раптово їй знадобилося піти, через кілька хвилин. Так і познайомилася Марія з Сергієм, розговорилися, обмінялися телефонами, зав’язалося листування. Марія забувала про нескінченні повідомлення від колишнього чоловіка, не читала їх, але телефон її не змовкав від вхідних, вона посміхалася, читаючи чергове повідомлення. Поспішала з роботи додому, ніби на неї хтось чекав.

— Ало, Михасю, як справи?

— Все добре тату, у мене з контрольної 12! Знаєш яка…

— Михайле, як там мама? – перебив захват дитини турботливий батько.

— Та нормально, все нормально в мами, зачіску змінила, вчора були на іменинах у Ліки, доньки маминої подруги…

— Молодці. Щось вона не відповідає на мої дзвінки, повідомлення не читає, – намагаючись зберегти зацікавленість, запитував Олег, – поклич її до телефону, будь ласка.

— Мама зараз не може підійти, у нас гості.

— Які?

— Дядько Сергій.

— Який в біса дядько?! – не стримався тато. – Швидко дай її слухавку.

— Мамо, мамо! – крикнув Михайло зі своєї кімнати. На кухні сміялися, пахло чимось смачним, чулися стуки за стіною. Дядько Сергій знову щось прибиває або переставляє. – Ма-ма! – голосніше крикнув Мишко, – тато дзвонить.

Марія прийшла до сина, усміхається, фартух поправляє, поглядає через відчинені двері в бік кухні.

— Так, – взяла вона слухавку, а сама тільки й дивиться вбік на тепле світло з кухні.

— Що Марійка, загуляла? Варто було чоловікові за поріг, то ти одразу на мужиків кидатися?! А вдавала з себе, – із сарказмом говорив Олег.

— І тобі не хворіти, – надто задоволено, беззлобно відповіла Марія, – ти з цього приводу дзвониш?

— Ти що собі дозволяєш? У тебе син! Ти як посміла! Я приїду тобі і твоєму чоловʼягі влаштую медовий місяць! Мерзавка.

— Ну нарешті тебе прорвало, – сміючись відповідала Марійка, – а чекала, коли ж той… справжній, що проміняв сім’ю на одноразовий амурчик з’явиться. Коли ти зрозумієш – ми давно ніхто одне одному.

— Та що б ти…! – кричав не в собі Олег у слухавку, – я повернуся через тиждень, я… я… я…!

— Марійко, я зробив, що ти просила, – пролунав чоловічий голос поруч, – ти скоро? Ми з Михасем хочемо нагороди, аромат із духовки нас голодних убиває. Так Михайлику?

Хлопчик кивав і тягнув руки до свого телефону, а там крик, крики божевільного.

— Хто це? – запитав Сергій, – давай я… – запропонував він, простягаючи руку до телефону.

Марійка віддала йому слухавку, крики різко стихли – Олег поклав слухавку.

— Тато пізніше передзвонить, – сказала Марія, глянувши на засмученого сина.

Але Олег так і не передзвонив Михайлу, зате колишній тещі набрав і образив її за таку дочку. Навіть Христині писав і питав, як там у цієї …., обіцяв повернутися і ноги цьому … зламати. Олег не повернувся з першого відрядження, одразу залишився на друге, а потім десь загубився на просторах країни, реалізовуючи свій потенціал. Про сина він згадував двічі на рік на день народження і на Новий рік. Не писав синові, колишній дружині, можливо, обидва в його очах винні в тому, що сім’ю не вдалося повернути. Син виявився зрадником, прийнявши якогось Сергія…

А Марійка… Марійка живе з Сергієм, більше він не гість у її квартирі. Мишко певний час переживав через те, що тато не дзвонить, але в них із Сергієм знайшлося багато спільного, наприклад, у нього теж у школі була сувора вчителька , більшість правил він пам’ятав напам’ять і досі та із задоволенням пояснював їх Михайлові.

КІНЕЦЬ.