Марія зайшла в залу і нерішуче стала на порозі. Її чоловік лежав на дивані і дивився телевізор. – Віталію, мама дзвонила, – нарешті наважилась сказати вона. – Батько заслаб, поїхали до них у село. Треба допомогти з сіном. Віталій скочив з дивану, що аж пульт з телевізора опинився на підлозі. – Мені сіно твоїх батьків по барабану! – кричав він. – Через тиждень поїдемо до моєї матері! – Я не можу відмовити батькам… – сказала Марія. – Поїду сама. А потім приїду до твоєї матері. Віталій аж слів не знаходив від обурення. А вранці сталося несподіване

 

Як пощастило Марії вийти заміж за Віталія? Їй ставлять таке питання всі, кому не ліньки. Красуня, сама доброта, яка поспішає всім прийти на допомогу за будь-яких обставин. А вона знизує плечима:

-Молодість, захоплення так і вийшло…

А справді, Віталій ніколи не відзначався легким характером. Він і в студентські роки поводився не надто ввічливо, навіть іноді по відношенню до вчителів.

Навчалися вони у різних інститутах, познайомилися на дискотеці.

Вони зустрічалися, ходили у гуртожитку один до одного, але частіше Віталій до Марії. Тому вона не могла знати його неприємних витівок у своєму інституті, але якщо він приходив не в настрої, вона намагалася згладити все, і в неї це добре виходило. Сусідки по кімнаті її попереджали:

-Марійко, який поганий характер у твого Віталія, все йому не так, всі довкола погані, він один центр землі.

Але Марія не надавала цьому значення, вона добра і наївна душа, могла його спокійно приборкати, заспокоїти, тож думала, що так і буде в житті. Отак і сталося, після закінчення інституту одружилися.

Вона працювала вчителькою у школі, любила дітей, її клас, який вона вела, завжди був дружним, цікавим, діти любили свою Марію Сергіївну. І так рік у рік.

Віталій працював інженером, згодом народився син Микита. Жили вони в місті одні, обоє ж приїжджі. Перші п’ять років жили добре, якщо не вважати, що Віталій часто не в настрої приїжджав з роботи.

Марія все допитувалася в чому справа, а він відповідав:

-Не цінують вони мене, Марійко. Я ж фахівець із вищою освітою, я пропоную свої ідеї, вважаю, що треба до мене прислухатися. А керівник сміється, каже, що без мене розумні голови вже вигадали те, чи інше.

-А може, не варто свої ідеї нав’язувати іншим, тим більше сам бачиш, що не прислухаються до тебе? – запитала спокійно дружина.

Але Віталій нервував, що дружина теж не цінує його:

-І ти туди ж? Що ти, розумієш? Сидиш зі своїми малими у школі ось і сиди, там багато розуму не треба. Вони тебе слухають, розкривши роти. А до мене ніхто не прислухається.

Марія знала, що з ним марно сперечатися, доводити, пояснювати, краще промовчати.

Потім Віталія звільнили, запропонували написати заяву за власним бажанням.

Марія, як могла заспокоювати чоловіка. Він пішов на інше підприємство, а через півтора роки вийшло те саме, навіть посварився з колегою.

З кожним роком Віталій ставав нестерпнішим, вже й на дружину сварився, вона не повинна йому суперечити, інакше… Різне вже бувало тепер у сімʼї…

Марія терпіла, давно зрозуміла, що дівчата мали рацію, кілька разів поривалася піти, але шкода було сина,

Микита без батька виховуватиметься, а хлопчику потрібен батько. А з іншого боку, який приклад він дає синові? І ще до неї дійшло, що ніякої любові до чоловіка в неї немає, мабуть, вийшла заміж тоді переплутавши захоплення з любов’ю. Віталій любить тільки себе і погано приймає критику.

Так і жили зі змінним успіхом, то спокійно, то сварки. Син уже дорослий, одного разу після чергової сварки батька, він запитав матір:

-Мамо, ти чому терпиш його? Давно треба було піти від нього.

Марія не очікувала, що син на її боці, що все розуміє та бачить. Вона намагалася, щоб їх сварки з чоловіком, як можна рідше бачив син, але життя є життя.

-Сину, я вважала, що не маю права залишати тебе без батька, от і живу, терплю, – казала Марія.

-Мамо, я переживаю, що не витримаю…

-Микито, не можна, це твій батько, – зі своїм педагогічним вихованням наставляла вона сина.

-Мамо, це ти своїм дітлахам у школі розповідай, а я бачу, що батько мій несправедливий стосовно тебе, та й мене він майже не помічає.

Після цієї розмови вона зрозуміла, що син зовсім дорослий. Характер рішучий і терпіти сварки він не буде.

Якось настав такий момент, що Марія дякувала Богові, що Микити не було вдома.

Були канікули, він поїхав на море.

Одним словом дісталося їй добряче від Віталія…

Добре, що канікули, на роботу не треба було, вона якраз через два дні виїжджала у відпустку до своїх батьків. Через це і почалася сварка:

Марія зайшла у залу і нерішуче стала на порозі. Чоловік лежав на дивані і дивився телевізор. Він навіть уваги не звернув на неї!

-Віталію, мама дзвонила, – нарешті наважилась сказати вона. – Батько заслаб, поїхали до них у село. Треба допомогти з сіном…

Віталій скочив з дивану, що аж пульт з телевізора опинився на підлозі.

-Мені сіно твоїх батьків по барабану! – кричав він. – Не хочу я! У мене відпустка через тиждень. А потім ми поїдемо до моєї матері!

-Я не можу відмовити у допомозі батькам… – сказала Марія. – Поїду сама тоді. А потім приїду після сіна до твоєї матері.

Віталій аж слів не міг підібрати від обурення. А вранці сталося несподіване.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩