-Це що, правда? – Не вгамовувався чоловік.

-Звичайно, я що обманювати стану? – Підтакувала я.

У моєї подруги Марії не клеїлося особисте життя.

Заміж вона вийшла пізно в 38 років, і дитину до сорока років народила. Вітктор після народження сина, як з ланцюга зірвався, став вечорами і у вихідні десь пропадати.

Одного разу Марія в речах чоловіка знайшла гарний золотий браслетик. Наближався її день народження, ну і вона нічого Вітктору говорити не стала.

Даремно чекала Марія вранці в знаменний день привітань від чоловіка. Забув він її привітати.

-З ким не буває, подумала жінка і полізла в шафу ще раз на браслетик подивитися. А його вже там немає.

-Де браслет, Вікторе? Закричала Марія, ти з мене ду*у робиш?

Віктор одразу забув про сніданок, втік в коридор, на ходу допиваючи каву.

-Ввечері поговоримо, істеричка, – прокричав чоловік і вискочив за двері.

Марія сиділа в коридорі на підлозі і ридала. Такий день народження у неї був в перший раз.

-Алло, хто там ще? – запитала заплакана Марія.

-Це, я Діана, хочу привітати тебе, подруга, з днем ​​народження. Бажаю …

-Так зачекай ти, не до свята мені. Нещасна-аа я, Ді-і-іана, – плакала подруга.

-Так що ж сталося? – тепер уже я втрачала терпіння.

-Віктор браслет подарував комусь, я його раніше дня народження знайшла і мовчала, а тепер його немає, – голосила подруга.

-Може мамі купив, ти їй дзвонила? -Припустили я.

-Ні не дзвонила, та зраджує він мені. Діана, він при мені квіти замовляв комусь через кур’єра.

-Адресу диктував куди квіти доставляти теж стоячи перед тобою? – запитала я, – мізки включи. Сиди вдома, я зараз приїду, -сказала я.

Для початку, я зателефонувала чоловікові Марії.

-Алло, Віктор, привіт це Діана, що у вас там сталося? Чому дружину з днем ​​народження не привітав?

-Діана, от не лізь куди тебе не просять, -прокричав Віктор, -ми самі розберемося.

Розуміючи, що від цього чоловіка я правди не доб’юся, я поїхала до Марії.

Подруга зустріла мене з перев’язаною головою і зі склянкою заспокійливого.

-Це що таке? -Запитала я, -а ну відставити, таке свято, дивись яку я тобі сукню купила? -Я розв’язала бант і дістала подарунок, – ану примір?

-Ой яке гарне плаття, – у Марії загорілися очі, – зараз почекай з каблуками приміряю.

Через п’ять хвилин на мене дивилася чарівна і струнка жінка, яка зняла пов’язку з голови і одягла мій подарунок.

-Дякую тобі, моя дорога подруга, – обнімала мене Марія, – ще б той браслетик і я б була щаслива.

-Марія, потрібно спокійно розпитати у Віктора про цей браслет, а потім робити висновки, – сказала я, – Пішли стругати салати, а то скоро гості прийдуть.

Увечері за столом зібралися всі друзі Марії, тільки її чоловіка не було. Нарешті пролунав дзвінок, Марія і я побігли відчиняти.

На порозі стояв розгублений Віктор, за руку він тримав дівчинку років п’ятнадцяти. Вони зайшли в коридор. Марія стояла, як пам’ятник і тільки водила очима.

-Добрий вечір, -сказала я, – хто це до нас завітав?

-Це Аня, моя дочка, сказав Віктор і опустив очі.

-Пробачте його, тітка Марія, для мене тато браслет купив, я дуже його хотіла, -сказала Аня.

Марія заплакала, Вітька підбіг і обійняв її.

-Невже не можна було відразу сказати? – Марія крізь сльози посміхалася чоловікові, -у мене вже яких тільки думок не було.

Вони обнялися і стояли в коридорі.

-А ну марш всі до столу, – сказала я, – жарке холоне. Тепер всі вдома і саме час вітати іменинницю.

Такого веселого дня народження Марії, я давно не пригадаю, подруга не відходила від чоловіка і його дочки і вся світилася від щастя. Віктор теж був дуже радий, що дружина виявилася такою мудрою жінкою і прийняла Аню.

P.S. А на наступний день Марія отримала від чоловіка в подарунок такий же браслетик.