– Звідки у нас авокадо? – Марія з непідробним подивом роздивлялася в холодильнику екзотичний фрукт.

– Як звідки? Я їв, дуже смачно між іншим, – незворушно відповів її чоловік Сергій, дивлячись на Марію чесними, сірими очима.

– Але ж ти їх терпіти не можеш, і що, ось так і їв? – не вгамовувалася дівчина, розглядаючи зелений плід.

– Так, прямо так і їв! Спробував і полюбив. Поки тебе не було, – Сергій поспішно зачинив дверцята холодильника і вийшов з кухні.

Марія відчула якусь провину перед чоловіком за такі запитання. Вона ніби його зовсім не знає… Марії часто доводилося бувати в роз’їздах через нескінченні відрядження. І тим часом чоловік залишався на господарстві один.

Однак про зміну роботи і мови бути не могло. Марія заробляла майже вдвічі більше за чоловіка, і завдяки їй за три роки шлюбу вони змогли купити простору квартиру.

А ще дві машини і можливість раз, чи два на рік їздити за кордон на відпочинок.

На цей раз її не було пʼять днів. Термінове відрядження. Сергій писав їй щоденні повідомлення про кохання і те, наскільки сильно він сумує.

Це стало вже доброю традицією.

– Марійко, люблю тебе, люблю… Не можу без тебе. Коли ти повернешся? – писав Сергій.

Особливо він виписував таке саме під час її відряджень. Видно й справді йому було сумно самому…

– Чому людині в голову завжди лізуть першими погані думки? – думала Марія. – Треба гнати їх подалі! Причепилася, теж мені ще, до цього нещасного авокадо! Ну з’їв і що далі?

Марія сіла поруч із Сергієм на диван біля телевізора. Вона обняла міцно чоловіка і поклала голову на сильне плече. На душі одразу стало спокійніше…

…Минали дні – один за одним, наче хтось спішно забирав аркуші календаря.

Марія намагалася не затримуватись на роботі і більше приділяти увагу чоловікові.

Вона старанно зберігала найсміливіші кулінарні рецепти і майже щодня радувала свого коханого Сергійка смачною вечерею.

А із заходом сонця Марія, не дивлячись на втому, показувала вже свою любов у спальні…

– Сергійку, а ти мене любиш? – вкотре задавала вона в чоловікові одне й те саме питання.

– Звісно, Марійко, люблю! Що за нескінченні питання? – дратувався вкотре Сергій.

– Ну, Сергійку, жінки ж чим люблять? Вухами… – сміючись, цілувала вона його в ніс.

Але в душі, в самій її глибині, робилося щось незрозуміле.

Дівчина якимось шостим чуттям відчувала недобре…

Можливо, це було пов’язано з легкою відчуженістю Сергія.

Він став якимось нетерплячим, трохи байдужим.

А може з авокадо, що все ще лежало на полиці холодильника…

Марія ніяк не могла збагнути, чому ж чоловік так і не доторкнувся до зеленого плоду, який вже став коричневий і зморщився.

Вона розпитувала його, але марно.

– Та що з тобою таке? На роботі проблеми? Заслаб? Ти ніби щось шукаєш і знайти не можеш, – намагалася вона повернути чоловіка з небес на землю.

…Та все таємне таки стало явним.

Якось Марія цілий день крутилась на кухні. Вона наліпила вареників з картопелькою.

А як же ж?! Треба ж побалувати смачненьким свого коханого Сергійка!

Марія вже доварювала вареники, як раптом дзенькнув її телефон.

Жінка витерла руки рушником і глянула на екран. То було повідомлення з якогось незнайомого номера.

– Твій чоловік тебе не любить, – писав їй хтось. – І не любив! Тому й дітей від тебе не хоче. А в нас скоро будуть. Ми разом уже два роки. Дай йому розлучення і відчепись від нас!

Марія застигла. І справді ж, вони у шлюбі вже вісім років, а Сергій категорично не хотів дітей.

На всі її прохання відповідав, що зарано. Треба пожити для себе. А воно он як виявляється…

Потім усе було, як у тумані… Довга розмова з коханкою, з’ясування обставин подій і сльози. Багато сліз.

Марія плакала і не могла зупинитись. Вісім років. І з них два роки брехні. А може, й не два. Підсумок – їй тридцять п’ять і вона має зіпсоване життя без дітей.

– Авокадо, – розмірковувала Марія. – Та жінка їла його в нашому будинку. Він привів її в нашу квартиру, в нашу постіль, в наше життя…

Від думки про таке, в Марії по шкірі пробігли мурашки.

Раптом почувся звук ключа в замку і рипнули вхідні двері. На порозі стояв Сергій, тримаючи пакети з продуктами в руках.

– Я все знаю, все! Про два роки, про вагітну Катю, про тебе… – прошепотіла Марія.

Вона відкрила навстіж дверцята холодильника і дістала те саме авокадо.

Вона демонстративно викинула його у сміття. Сергій намагався щось сказати, але все сказане ним звучало лише як жалюгідні виправдання та заперечення правди.

– Марійко, Марійко… Ти розумієш, тебе дуже часто не бувало вдома. А я… Від туги й самотності іноді просто не знав, куди себе подіти. А тут…

– А тут що? Підвернулася Катя, так? І тобі стало не так нудно? – вона дивилася прямо в його сірі очі, які колись так любила.

…А через два місяці відбулося розлучення. Неприємне розлучення через зраду коханого колись чоловіка…

Та Марія була вже навіть і рада.

– Добре, що я дізналася хоч зараз, – думала вона. – Добре, що та жінка мені написала. Добре, що я знайшла те авокадо… Тепер треба жити далі і забути про це все. А щастя я своє ще знайду! Не тут воно значить було, от і все…

КІНЕЦЬ.