Не пощастило Марії з обранцем, гульвісою він виявився найвищого гатунку. Хоча – чому «виявився», Андрій таким був завжди. Будучи студентом, він славився не успіхами у навчанні, а своїми любовними пригодами, яких було чимало. Такий собі  красень, невгамовний ловелас.

Марія знала про його подвиги, вона сама Андрія, можна сказати, відвела у чергової подружки. Довго переживала від цього, не давали спокою докори совісті, але подружка сказала: – Та забирай ти цього гульвісу, він у мене транзитний пасажир, я його всерйоз ніколи не сприймала.

Уф, стало легше! Утримати б цього красеня при собі, але так вже вийшло, що втримати вдалося – завагітніла Марія. Найдивовижніше те, що Андрій не став її вмовляти, він якось одразу сказав:

– Ну що ж, настав час мені вгамуватися. Одружусь!

Ця фраза для Марії була солодша за будь-які слова любові. Вона не ставила жодних умов, на кшталт: «не гуляти», вона була просто щаслива. До ЗАГСу вона заходила з величезним животиком під ручку зі своїм нареченим.

Ну що ж, на початку сімейного життя Андрій справді поводився на подив гідно, та ще й батьком виявився чудовим. Годувати дитину? Змінити підгузок? Встати вночі? Та не питання! Правда тривала така ідилія приблизно рік, а потім Андрій знову став колишнім – облизувався при будь-якій красуні, що з’явилася на його шляху.

Начебто в походах на сторону помічений він не був – ну задивляється на красунь і добре, правда у Марії було погано на душі від ревнощів. А ще трохи пізніше він почав пропадати на роботі – мовляв, начальник, наради, підробіток. Інтуїція підказувала – гуляє, але за руку не спійманий. Накручувала Марію подруга Настя, яка недолюблювала Андрія:

– Твій Андрій як гуляв, так і продовжує гуляти.

Марія не хотіла їй вірити, приймала слова Насті просто як неприязнь до Андрія. Але класичні докази очевидні: то слід губної помади, то запах парфумів на одязі.

– Господи, ну обійняв колегу жартома, ну що тут такого? – виправдовувався чоловік. – А слід помади не знаю звідки. В автобусі їхав, тиснява була, може хтось і торкнувся.

Коли в сім’ї з’явилася машина, Марія раділа – ну хоч Андрій вчасно приїжджатиме, і ніхто не торкнеться його помадою. А ні, стало навіть гірше:

– Начальник послав на об’єкт, я там затримався. Чому шпилька жіноча на задньому сидінні? Та просто співробітницю підвозив.

Іноді бабусі брали до себе онука, щоби молоді батьки відпочили, сходили в гості. Ось так, на одній із вечірок, Андрій показав свою «відданість»: через декілька тостів почав волочитися за кожною вільною спідницею, незважаючи на те, що багато хто його відшивав. Вдома подружжя почало сваритися.

– Та що тут такого, що мені подобаються вродливі жінки? Марія, ти знала, який я, сама мене відвела, то чого ти хочеш? Я тобі не зраджую, але ти мені очі не зав’яжеш.

І все ж про подвиги Андрія стали ходити чутки – то там його бачили з дівчиною, то там. Настя взагалі сказала, що знає про наявність у Андрія постійної коханки, і навіть знає, де вона живе: мовляв, це її колишня колега. Марія спочатку і слухати нічого не хотіла – мовляв, плітки це все, але Настя сказала:

– Ось побачиш, ця Алла відведе твого Андрія, вона хитра. Вона одиначка з дитиною, а він красень з машиною, ласий для неї шматочок.

Марія почала переживати, захотілося піти та з’ясувати з цією Аллою стосунки, на решту чуток можна заплющити очі. Марія дізналася у Насті адресу коханки і вирушила до неї у вихідний день. Двері відчинила брюнетка в шовковому, коротенькому халатику.

– Ви Алла? Я до вас, треба поговорити.

Жінки пройшли на кухню.

– Я – Марія, дружина Андрія. Навіщо ви нашу родину рушите? У нас дитина росте, їй лише три роки, їй батько потрібен.

Алла з подивом дивилася на неї. У коридорі почувся чоловічий голос та кроки. Марія застигла: зараз сюди зайде Андрій і вона не знає навіть як реагувати на таку ситуацію. Але на кухню зайшов незнайомий чоловік, який привітався з Марією, попив води та вийшов.

– Скільки ж у вас чоловіків? – Гірко посміхнулася Марія. – Інший на кожен день?

– Дівчино, я вас не зрозуміла, який Андрій, яку сім’ю я руйную? Хоча, зачекайте, Андрій на синьому «Опелі»? О Боже, та у вас застаріла інформація. Була в мене легка інтрижка з вашим Андрієм, але лише на пару зустрічей і це було три місяці тому. Нині в мене інший чоловік.

– І ви про це так легко кажете? А ви знали, що він одружений?

– Звичайно знала, то й що?

– Як це – ну і що? У вас що немає моральних принципів?

– Та не маю жодних принципів. Я була абсолютно вільна жінка, захотілося інтрижки, і її отримала. До речі, він сам у мене довго не затримався – побачив мою подругу і до неї перекинувся, і теж ненадовго. Він у вас бабій, з такими людьми не можна серйозних романів заводити.

– Господи, навіщо я до вас прийшла? – Розгублено запитала Марія. – Тільки осоромилася.

В очах Алли з’явилося співчуття.

– Вам би розлучитися з цим гульвісою. Але якщо ви не хочете, можу вас хоч якось втішити: такі чоловіки, як Андрій, самі сім’ю не лишають і на стороні серйозних романів не заводять. Як не дивно, вони люблять своїх дружин, але, на жаль, гулятимуть завжди. Вам вирішувати – жити з таким чоловіком все життя або все ж таки розлучитися.

Марія їхала додому в якомусь дивному спокої, ніби побувала не в колишньої коханки чоловіка. Образи на чоловіка не було, була образа на саму себе – очевидно ж, що Андрій гуляв, гуляє і гулятиме, навіщо обманювати себе? Вдома на Марію чекав Андрій – він сидів і уважно дивився на дружину.

– Ти була в Алли? Вона мені дзвонила і все розповіла. Якщо чесно, я ледве згадав її.

– І напевно подругу її теж, до якої ти перекинувся, – посміхнулася Марія.

– Так, я такий, непостійний. Як бачиш, мене не змінити, відмовляти немає сенсу. І що тепер ти думаєш робити?

– Розлучатимемося. Тобі більше не треба буде обманювати, викручуватись, спізнюватися. Просто гуляй, що не догуляв.

Розлучилися якось легко і просто без сварок. Андрій іноді заходить поспілкуватися з сином і Марія зауважує: явно після бурхливої ночі. Кохання до Андрія вже немає і якось легко тепер на душі.