– Доброго дня, – Марія з подивом подивилася на свекруху, що стоїть на порозі.

– Привіт, Марія. А я ось повз йшла, думаю, зайду, подивлюся, як ви тут живете.

Марія зітхнула, але відступила убік, пропускаючи Софію Олександрівну до квартири. Їй не хотілося говорити свекрухою, але й виставити її вона теж не могла. Залишалося чекати, поки Софія Олександрівна піде. І терпіти…

Жінка пройшлася по кімнатах і насупилась:

– Ти що, одна вдома?

– Так, а ви кого хотіли побачити? – Марія хмикнула. Вона знала, що свекруха підозрює її у зраді, хоча вона не давала жодного приводу. – Ігор на роботі, Славко у садочку.

– Я так і думала… – свекруха покивала і начебто випадково відчинила шафу.

– Ви щось шукаєте?

Марія зневажливо дивилася на свекруху. Вони й раніше не ладнали, а останнім часом мати чоловіка взагалі почала переходити всі межі.

– Не що, а кого. Так, добре, Марія, мені ж можеш зізнатися. У тебе є інший? Ти ж не любиш Ігоря! Я це по очах твоїм безсоромним бачу!

– Ви навіщо мене ображаєте? Я вам приводу не давала. І з Ігорем ми живемо щасливо, ми кохаємо одне одного! Це тільки ви щось вигадуєте весь час.

– Скажи мені правду! Адже все одно дізнаюся!

Софія Олександрівна, примружившись, дивилася на невістку, вона не вірила їй. І дуже хотіла вивести її на чисту воду, викрити та вберегти сина від нещасливого шлюбу. Адже Ігор явно переживає, він навіть змарнів останнім часом.

– Я втомилася пояснювати вам, що ви помиляєтесь. Софіє Олександрівно, йдіть, будь ласка, мені треба працювати!

Марія підробляла дизайнером на віддаленні, і це у неї добре виходило.

– Скажи краще, що свого коханця покликати хочеш. Де він ховається? Га? Під ліжком? Чи у шафі?

Софія Олександрівна енергійно бігала по квартирі і заглядала в шафи, дивилася під ліжком і дитячою. Марія втомлено опустилася на диван і зателефонувала чоловікові. Вона не хотіла його відволікати, але ситуація явно виходила з-під контролю. І напружувала її.

– Ігорю, твоя мама знову шукає мого коханця у нас у квартирі.

Було чути, як сердито зітхнув її чоловік. Така історія повторювалася майже щотижня. Софії Олександрівні раптово ставало нудно, і вона йшла до невістки наводити порядки.

Спочатку Марія навіть переживала, а раптом чоловік повірить своїй матері й подумає, що вона когось має. Але згодом переживання минули, бо Ігор казав, що його мама робила так і з іншими його дівчатами. А перевірити дружину сина було для Софії Олександрівни «справою честі».

– Я втомився від цього, господи… Коли це скінчиться? – пробурмотів Ігор.

– Я теж втомилася, мені працювати треба. Пам’ятаєш, я про замовлення казала тобі? А твоя мама бігає по всій квартирі і заважає мені. Ігоре, це не зовсім нормально.

– З нею все впорядку, якщо ти про це, – Ігор сумно посміхнувся. – Вона просто ревнує мене і хоче, щоб я повернувся до неї.

– Поговориш із нею, щоб вона пішла?

– Так, звичайно, – Ігор, зітхнувши, приготувався до складної розмови.

Декілька хвилин Софія Олександрівна говорила з сином, переконуючи його, що Марія його весь час обманює.

– Сину, я відчуваю, що в неї хтось є. Даремно ти їй віриш!

– Мамо, йди додому!

Це все, що міг сказати Ігор.

Софія Олександрівна пішла лише за десять хвилин, коли хлопець уже втомився її переконувати, а його дружина розлютилася не на жарт.

Марія розуміла, що з такими візитами свекрухи треба щось робити. Їй це все не подобалося, а коли вдома був маленький Славко, все ставало ще гіршим. Малюк не розумів, чому бабуся бігає квартирою і щось шукає і радісно підключався до неї. Потім його було важко заспокоїти, і це дуже дратувало Марію.

Увечері Марія сіла поряд із чоловіком на диван, обійняла його і тихо сказала:

– Сьогодні був дуже складний день. Я так більше не можу.

– Марія, ну я тобі вірю і знаю, що ти нікого не водиш.

– Дякую, звичайно, що віриш. Але мене просто вся ця ситуація напружує. Я працюю спокійно, твоя мама влітає до квартири, а мені потім важко знову зосередитись. Сьогодні я знову не встигла здати проєкт, адже на нього вже чекають. Люди на мене надіялися.

– А якщо маму не пускати у квартиру? Не відчиняти двері. Ну, вона зрозуміє, що вдома нікого немає, і піде.

– Я пробувала так робити, – хмикнула Марія.

– І що? Вона пішла?

– Ні, почала гукати під дверима, говорила різні погані речі. Перед сусідами було дуже соромно… Потім на вулицю вийшла, знайшла наші вікна і стояла під ними, намагалася камінчиками потрапити у шибки. Чого ти смієшся?

Ігор весело сміявся, і Марія теж мимоволі посміхнулася.

– Слухай, вибач, просто я представив цю картину, – Ігор постарався заспокоїтись. – Ситуація, звісно, ​​не надто смішна.

– Так, мені так взагалі не до сміху! Потім довелося перепрошувати перед сусідами.

– Чому мені нічого не розповіла?

– Та того вечора саме Славко занедужав, мені не до свекрухи було.

Вони якийсь час посиділи тихо, потім Ігор взяв долоню дружини у свою руку.

– Марія, ти не хвилюйся, я поговорю з мамою. Забороню приходити до нас, якщо мене немає вдома.

– Було б непогано. А вона тебе послухає?

– Сподіваюсь що так.

Ігор дотримався обіцянки і поговорив з матір’ю. Софія Олександрівна на це образилася, адже вона вважала, що робить якнайкраще.

Кілька тижнів усе було тихо та спокійно. Марія вже й забула про вибрики свекрухи, як та  знову вирішила навідатися в гості. Спочатку все йшло добре, хоча Марія сиділа, як на голках, і чекала, коли Софія Олександрівна знову почне свої штучки. На жаль, інтуїція її не підвела.

– Марія, а хто в тебе в спальні? – вкрадливим голосом спитала свекруха

– Софіє Олександрівно, ви не хочете піти додому? На мою думку, Ігор заборонив вам приходити без нього.

– Та годі, Марія, ми обидві жінки, можна і поділитися своїми секретами. Зізнайся вже… Хто в тебе є?

Марія зітхнула і зненацька вирішила пожартувати. Якщо вже свекрусі так хочеться дізнатися про її коханця, нехай дізнається. Тільки дівчина вирішила підстрахуватися та включила диктофон, щоб потім дати послухати Ігорю.

– Ви мали рацію, – вона із загадковим виглядом нахилилася до свекрухи.

Софія Олександрівна навіть затамувала подих і відкрила рота.

– У мене є коханий чоловік. Він гарний, високий та сильний. А ще він розумний та добрий.

Жінка слухала, широко розплющивши очі. Марії навіть стало смішно, але вона продовжувала описувати свого коханця.

– Коли він сюди приходить, я щаслива, адже ми можемо знову бути разом. Він дуже любить мого сина Славка. А який він дбайливий, я навіть не можу вам передати. Він носить мене на руках і дарує квіти.

– Я навіть заздрити почала, – Софія Олександрівна посміхнулася. Тепер вона зневажливо дивилася на невістку. – Загалом, я так і знала! Я завжди підозрювала, що в тебе не все чисто. По очах твоїх, що бігають, все зрозуміло.

– Правда? – Марія ледве стримала посмішку.

– Так! А коли він прийде? Я в очі його зухвалі хочу подивитися! Невже він кращий за мого сина?

– Побачите і зрозумієте все самі, – загадково відповіла Марія. – Він прийде години за дві. Можете поки що посидіти у вітальні, а я піду працювати. Головне, не заважайте мені.

Софія Олександрівна підкорилася, їй було цікаво. А ще вона пишалася тим, що змогла вивести невістку на чисту воду. Не вдалося Марії мене обманути, так думала жінка.

Вона ледве дочекалася вечора і ось, нарешті, поряд із квартирою почулися кроки. Хтось зподзвонив у двері, і Марія пішла відчиняти. Софія Олександрівна теж підвелася і вискочила до коридору. На порозі стояли Славко та Ігор.

– Я забув ключі сьогодні, – сказав Ігор і тут він побачив матір. – Привіт, що ти тут робиш? Все добре?

– Ігоре, все просто чудово, – у голосі Марії звучав сарказм, вона почекала поки дитина піде до себе в кімнату і додала. – Софія Олександрівна прийшла подивитися на мого коханця.

– Так! Де він? – нетерпляче запитала жінка. – Ігоре, тобі треба піти від цієї дівчини. Негайно! Я так і знала, мене не проведеш!

– Софіє Олександрівно, зачекайте, спочатку подивіться на того, про кого я вам говорила!

Марія обійняла Ігоря і кинула на нього лукавий погляд.

– То це ж мій син! А ти описувала зовсім іншого чоловіка. – широко розплющила очі свекруха.

Марія ввімкнула запис і весело сказала:

– Для мене цей чудовий чоловік – це Ігор. Мені більше ніхто не потрібен. Я ж вам казала.

– Тьху! Тільки дарма витратила час… Дуже смішно. – Софія Олександрівна зрозуміла, що її обвели навколо пальця і, швидко взувшись, ображено сопучи, стрімко вискочила з квартири.

Ігор з усмішкою до вух обійняв дружину і зазирнув їй у вічі:

– І що, правда, я такий?

– Ну, здебільшого, – засміялася Марія, їй чомусь здавалося, що вона позбулася свекрухи.

Настрій був прекрасний, чоловік з любов’ю дивився на неї, у дитячій грав їхній син…

І Марія зітхнула з полегшенням і подумала, що навіть якщо Софія Олександрівна знову візьметься за старе, вона знайшла спосіб як з нею боротися. З гумором та поблажливістю. І цей метод явно робітничий. Але щось їй підказувало, що свекруха від сьогодні втратила будь-який інтерес до своїх розслідувань.

КІНЕЦЬ.