Марія сuділа в кабінеті, коли прийшла чергова відвідувачка. – Доброго дня Марія Іванівна, мені огляд потрібен. Та й хотіла з мамою нареченого познайомитись, – сказала з порога малода дівчина. – З ким ви хотіли познайомитися? – не зрозуміла Марія. – З вами, з мамою Петра Олеговича. Тата ж у нього немає? – повторила дівчина. Марія глянула у картку дівчини і сказала: – Катю, настав час вам дізнатися правду. Катя здивовано дивилася на маму нареченого, нічого не розуміючи

 

– Петро сьогодні не приймає, а мені потрібно огляд пройти, довідку на роботу отримати, от я до вас Марія Іванівна і записалася. Давно хотіла з мамою нареченого познайомитись.

Асистентка, яка подала інструмент Марії Іванівні, зачепила візок і випустила оглядове дзеркало:

– Вибачте, Марія Іванівна, – опустивши очі в підлогу, сказала вона і додала. – Мені вийти?

– Ні, Олено, дістаньте новий набір, все гаразд, – і знову подивившись на Катю, додала. – Вибачте, з ким ви хотіли познайомитися? Петро Олегович на навчанні у Німеччині.

– З вами, з мамою Петра Бондаренка. Тата ж у нього немає?

Марія Іванівна подивилася в карту Катерини і, зібравшись із духом, спокійно відповіла:

– Катерино Андріївно, давайте, я проведу огляд, а потім ми поговоримо. У нас на першому поверсі кафе, зачекайте мене там, я спущусь.

Марія Іванівна ховала очі від Олени, намагалася не дивитись і в очі Катерини, щоб не дати волі сльозам. Чого вона ніяк не очікувала, сталося. З’явилася інша жінка.

***

Марія зупинилася у дверях кафе. Катерина сиділа за третім столиком, обличчям до входу, розмішуючи ложкою пінку на капучино. Молода, яскрава, цікава. Фігурка майже ідеальна . Тепер зрозуміло чому Петро на неї повівся.

Катя помітила Марію та радісно замахала рукою.

– Дівчинка ще, – подумала Марія і впевнено попрямувала до столика, зовсім не розуміючи, як почати розмову.

– Ви дуже молодо виглядаєте, – трохи нахилившись уперед, майже пошепки сказала Катя, – я б вам і сорока не дала.

– Я не подивилася в карті, вибачте, Катю, а скільки вам років?

– Мені двадцять.

– А мені тридцять сім. А Петру тридцять. А його синові п’ять років.

З кожним новим почутим словом очі співрозмовниці все більше наповнювалися сльозами, здавалося, що вони ось-ось ринуть нескінченним потоком на стіл, у капучино, у чай Марії. Тепер настала черга дізнатися правду другій жінці.

– Катю, я не мама Петра, я його дружина.

У Каті затремтіли губи, але вона сказала:

– Він любить мене, у нас буде дитина.

– Це все чудово, я навіть у цьому не маю сумніву. Але є одне але”. У нас із Петею договір. Він має відпрацювати свій борг, тут, на роботі ще три роки. А без грошей я думаю, він вам не потрібний.

– Потрібен! – Майже вигукнула молода жінка.

Марія здригнулася і озирнулася.

– Тоді нехай внесе на рахунок мого батька необхідну суму за договором і йде з нашого життя.

Марія встала і подивилася на Катерину. Їй чомусь захотілося підійти до цієї молодої жінки і обійняти її, і сказати: “Я як ніхто тебе розумію, він також обдурив мене”. Марія стрималася і мовчки пішла.

Поки вона піднімалася сходами, згадувала. Як познайомилася з Петром, як несподівано для обох романтично закрутилося і закружляло, швидко перескочивши з одного статусу в інший: чоловік і дружина.

Як батько наполіг на цьому самому безглуздому договорі: “Мені зрозуміле ваше кохання, мені незрозуміла різниця у віці. Сім років, Марія, це не рік і не два. Я хочу тебе вберегти. Я достатньо грошей вклав у Петра, якщо йому потрібна ти, він підпише договір.

І Петро підписав. Перспектива роботи в одній із кращих клiнік здавалася ідеальним початком кар’єри.

А зараз Марія думала. У нього з Катею десять років різниці! Чого йому не вистачало? У нього ж син!

До повернення чоловіка з відрядження, Марія не подавала ознак хвилювання, і не згадувала Катю в розмовах.

Петро повернувся додому схвильований, але веселий. З порога простягнув синові коробку з механічною іграшкою і погладив по голові.

Марія стояла в дверях і мовчки дивилася на чоловіка.

– Сподіваюся, я тепер вільний?

Марія здивовано подивилася на Петра.

– Ну, гроші я переказав, тепер все?

– А все, – Марія відреагувала швидко і одразу замовкла, щоб не давати волі емоціям. Краще так.

– Тоді бувай.

– Бувай.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩