-Марія Олександрівно, вас директор просив зайти, – проспівала у напіввідчинені двері секретарка Алла.

-Цікаво, навіщо, – подумала Марія Олександрівна, головний бухгалтер великої будівельної фірми.

Вчора її вітали з подвійним ювілеєм.

Шістдесят років їй виповнилося.

І була ще одна визначна дата – сорок років, як вона працювала у цій фірмі.

Прийшла вона сюди молоденькою дівчиною, одразу після технікуму.

А ось тепер її всі поважають на роботі.

Вона поважно пройшла коридором, постукала у двері і не чекаючи відповіді увійшла в кабінет директора.

-Викликали мене, Аркадій Іванович?

-Сідайте, розмова буде не простою.

Марія Олександрівна напружилася:

-Слухаю вас.

-Тут таке діло…

Директор замовк, підбираючи потрібні слова. У кабінеті запала тиша.

-Ну, одним словом, вирішили ми відправити вас на заслужений відпочинок, – сказав директор. – Завтра прийде ваша заміна. Введіть її у курс справ.

-Я можу йти? – тихо запитала Марія.

-Так, так. Сподіваюся, ви допоможете розібратися новій співробітниці.

-Звичайно…

Марія Олександрівна тихо зачинила за собою двері.

Вона йшла коридором низько похиливши голову.

-Отак. Стара стала. Мабуть, молоденьку на моє місце взяли. Ну так, аякже… Куди вже мені. Пенсія… – думала вона.

Вона увійшла до свого кабінету. Подумала одразу, який він тепер «свій». Все, тепер буде інша господарка…

Вона підійшла до вікна. Звичними рухами полила квіти, поправила горщики.

-Знову прибиральниця пил витирала і все зсунула, – думала вона. – Скільки разів можна говорити одне й те ж саме?..

Після роботи вона зателефонувала своїй подрузі і запропонувала піти до їхнього улюбленого кафе.

Подруга по голосу здогадалася, що щось трапилося і залишивши всі справи, одразу примчала.

Вони замовили чай і свої улюблені тістечка.

Марія сиділа мовчки і подруга не витримала.

-Швиденько розповідай, що трапилося. Ти чого така сумна?

-На пенсію мене відправили. Уявляєш. Не потрібна стала. Стара, – сказала Марія.

Ольга з полегшенням зітхнула і нарешті потяглася до улюблених тістечок.

-Ну, ти даєш. Я вже думала, щось сталося серйозне.

Ольга була старша за Марію на два роки, і вже рік була на пенсії. Вона пішла на заслужений відпочинок із превеликим задоволенням. Давно мріяла впритул зайнятися дачею. І ось усі її мрії втілилися у життя.

-Ти чого зажурилася? На пенсії життя тільки починається! Поглянь на мене. Жодної хвилини вільної. Часу навіть на тебе не вистачає. От кинула все, прибігла. Нічого не встигаю.

-У тебе сім’я, а я одна. Що я тепер робитиму?..

-А хто тобі не дає? Гроші є, купи собі дачу, та й відпочивай на ній.

-Та ну, не хочу я в землі порпатися. Не моє це…

-Ну, тоді приїжджай до мене на дачу. Хочеш, завтра разом і поїдемо.

-Завтра не можу, здаватиму справи. У суботу, якщо не передумаєш, то поїдемо…

Подруги розійшлися…

Сидячи на кухні, Марія згадувала все своє життя.

Згадала чоловіка, який пішов від неї через п’ять років подружнього життя.

Пішов, бо вона ніяк не могла народити дитину. Спершу не хотіла. Кар’єру будувала. Ніколи було. А потім уже й не вийшло. Так вона лишилася сама.

Ну чому ж сама? Вона мала улюблену роботу, яка забирала весь вільний час. Сил на нудьгу просто не залишалося. І ось тепер на роботі вона стала непотрібною. Далі що?

На ранок вона ледве встала на роботу. Біля кабінету на неї вже чекала жінка років сорока.

-Здрастуйте, мене звуть Ганна Вікторівна, – привіталася незнайомка. – Я ваша, так би мовити, наступниця.

Вона широко посміхнулася. Марія відчинила двері і жестом запросила жінку увійти першою. Та увійшла по-господарськи і одразу ж пройшла до столу.

Сіла в крісло і не приховуючи насолоди ще раз широко посміхнулася.

-Затишно тут у вас. А квіти ви залишите?

-Якщо хочете, то залишу…

До обіду Марія вже була вільна. Обмінявшись люб’язностями і телефонами, Марія поклала ключі на стіл.

Попрощавшись із новою головною бухгалтеркою, вона сумним поглядом окинула свій колишній кабінет і не озираючись пішла до виходу…

У суботу вони з подругою поїхали на дачу. Дача в Ольги була давно. Але Марія жодного разу на ній не була.

В її уяві дача завжди була у вигляді старенького сарайчика. Заросла по пояс бур’янами та помідорами.

Вона була дуже здивована, коли вони підійшли до гарного будиночка з верандою.

Він був весь навкруги у кущах троянд. Навколо не було ні помідорів, ні бурʼянів.

Акуратно підстрижена галявина в оточенні квітів.

За будиночком стояли дві теплички. У них і були заховані помідори з огірками.

Уздовж паркану було посаджено кілька плодових дерев. Все тут спонукало до безтурботного відпочинку.

Марія, зненацька для себе зрозуміла – дача це напрочуд чудове місце!

-Напевно, я подумаю над купівлею собі такого райського куточка, – подумала вона.

Раптом її гукнув чоловічий голос:

-Привіт сусідко! Щось я вас раніше не бачив. Дозвольте представитися – Юрій Олександрович. Для вас просто Юрко.

Такої зустрічі, тут на дачі, Марія точно не очікувала.

Вона підійшла до паркану, простягла руку і відповіла.

-Марія Олександрівна. Для вас просто – Марічка.

Вона посміхнулася і запитала:

-А батьки у нас тезки. Чи може один на двох?

Обоє розсміялися.

Увечері вони пішли гуляти околицями. Виявилося тут був і лісок і навіть мілководна, але все ж таки річка.

Тиждень пролетів як один день. На вихідні приїхала Ольга з сім’єю.

Вони посмажили шашлики. Юрій також брав участь у цьому заході.

Ольга одразу помітила, що стосунки між сусідом та подругою були більш ніж теплі. Вона щиро тішилася з цього.

До кінця сезону Марія і Юрій переїхали у його двокімнатну квартиру…

Виявляється на пенсії життя тільки починається!