Марія Сергіївна прокинулася від скрипу дивану на якому спав у вітальні чоловік.

-От же ж, – подумала вона, ​​обернувшись на інший бік.

Заснути вже не виходило.

Примруживши очі, Марія Сергіївна глянула на настінний годинник.

-О, четверта година ранку… Ще трохи й почне тупцювати по квартирі. Як же він набрид мені зі своєю рибалкою!

Марія Сергіївна вийшла у коридор. У кутку стояли вудки і рибальська валізка, прикрита зверху складеним брезентовим плащем.

-Та ну тебе! – сказала Марія, махнула рукою у бік снастей і зайшла у вітальню.

Михайло Петрович вдавав, що спить, але дружина зрозуміла – прикидається.

Він намагався уникнути ранкової сварки, яка була б неминучою, якби Марія дізналася, що він не спить.

Марія Сергіївна, ледве стримуючись, повернулася у спальню і ще довго крутилася в ліжку, перш ніж їй вдалося заснути.

А ще недавно вони жили досить дружно. Вони сварилися, мирилися, збирали гроші, купували щось, виходили в люди, кликали гостей до себе – одним словом, жили звичайним життям.

Син виріс і поїхав вчитися в інше місто, непогано там влаштувався і навідував батьків час від часу.

Не сказати, щоб вони дуже жалкували про те, що залишилися вдвох, зовсім ні – були в цьому навіть свої переваги.

Побут став налагодженим, відпустки – запланованими, стосунки – рівними.

І все б нічого, але несподівано із Марією Сергіївною почало щось відбуватися.

А почалося це з того, що вона влаштувалась працювати адміністраторкою у великий спортзал.

Спочатку все було добре, але через пів року роботи Марія почала придивлятися до м’язистих, засмаглих чоловіків, які відвідували цей самий спортзал.

Марія Сергіївна почала помічати власне зростаюче роздратування в бік свого чоловіка.

Її дратувало все – від його поріділого волосся на голові, до пізніх повернень з роботи, через що вона частенько прокидалася.

Останнє і послужило причиною переїзду Михайла спати на диван у вітальню, з чим він не без нарікань, але таки погодився.

Однак незабаром Марія знайшла наступну причину для сварок – рибалку!

Здавалося б, що в риболовлі такого? Однак Марія запевнила себе, що її немолодий чоловік під впливом хобі став іншою людиною – некерованою, хитрою і спритною.

У нього з’явилися заначки і нові сумнівні друзі, а найголовніше – він рішуче відокремив собі в холодильнику цілий контейнер під наживки і всілякий інший корм для риби!

-Не любила ти його ніколи, ось і все, – винесла вердикт її подруга Таня. – Любила б, то терпіла, а тут, дивись, і те їй не так і це не те, – Таня, була жінкою прямою. – Подумаєш, на рибалку мужик їздить, чого так сваритися? А може, врочив тебе хто? Сходила б ти до знахарки, пам’ятаєш, про бабцю одну я тобі розповідала? Зараз зателефоную і домовлюся про зустріч.

Таня дістала телефон…

-Збирайся, у неї запис на пів року вперед, але тебе прийме, – бачачи за словами Тані, що сперечатися марно, Марія зітхнула і взяла листок з адресою.

-Тільки ось що… Марія сказала, що треба ґудзик від улюбленої речі Михайла принести, уявляєш? У неї не все так просто, – Таня виразно примружила очі.

-Річ, річ, – почала думати Марія, і тут їй на очі потрапив плащ – беззмінний супутник чоловіка в його рибальських справах.

Вона підійшла до вішалки і рішуче відірвала ґудзик від плаща.

У квартирі бабусі-знахарки пахло травами і вогкістю, на старому комоді в коридорі сидів кіт.

Сама знахарка, несподівано, виявилася жінкою сучасною, у гарній сукні, великих золотих сережках і з тонкими браслетами на руках.

Бабуся жестом запросила гостю у кімнату і вказала на крісло, що стояло поруч зі столом, на якому стояло не менше десятка свічок.

-Отже, ти хочеш знову покохати свого чоловіка? – знахарка, допитливо дивилася Марії в очі.

-Та не те щоб прямо покохати, мені хоча би щоб він не дратував мене так сильно… – сказала Марія.

-А що тебе найбільше дратує? Гульбанить? – запитала бабуся.

-Ні, що ви, зовсім ні. А краще б, мабуть, гульбанив…

-Я так розумію, що і на ліво не ходить, і поганого слова не скаже? – все розпитувала бабуся.

-Ні, та ось як подумаю, то немає в ньому нічого такого… Ласкавий, симпатичний, зарплата хороша, хіба що тільки рибалка ця… – Марія Сергіївна ледь змусила себе вимовити це слово.

-А що рибалка? Рибу не приносить? – в очах бабусі пробіг смішок.

-Носить справно, а сам не їсть, – Марія була готова заплакати від усвідомлення безглуздості цієї розмови. – І, головне – нічим його не віднадити! Ніякі мої вмовляння не можуть зупинити це його захоплення. Він на рибалку, а я бери й сиди щосуботи одна!

-Отже, справа тільки в тому, що він раз на тиждень вилазить з-під твого каблука? – зі сміхом резюмувала бабуся. – Це я легко виправлю. Давай ґудзик.

Марія рішуче простягла ґудзик бабусі. Та поклала його на долоню і піднесла до свічки.

Бабуся прикрила ґудзик другою рукою, склала долоні човником і потрясла ними.

-Все, тримай. Тепер слухай уважно: сховай ґудзик подалі, і щоразу, як твій чоловік почне збиратися на рибалку, потри його зверху і скажи… – бабуся прошепотіла заповітні слова на вухо Марії.

Увечері в п’ятницю Михайло повернувся додому в піднесеному настрої.

Марія добре знала – він передчував суботню поїздку на рибалку.

-Ну, що там у нас є смачненького? – весело сказав він. – Мені б супчику, бо на роботі нормально пообідати не вдалося, – Михайло говорив обережно, намагаючись вгадати настрій дружини.

-Ага, зараз наїсться і сяде свої снасті перебирати, – подумала Марія.

-Борщ будеш? – холодно запитала вона.

-О, борщик, чудово! А сметанка є? – Михайло намагався бути максимально доброзичливим.

-Є сметанка, – відповіла Марія і поставила перед чоловіком тарілку борщу, щедро приправивши його сметаною.

Поївши з великим задоволенням і похваливши дружину, Михайло вирушив на балкон збирати свої снасті.

-Час прийшов, – подумала Марія і усамітнилася в спальні.

Вона дістала ґудзик, потерла його і вимовила заповітні слова…

Нічого не сталося, годинник на стіні так само відміряв час, за стіною сміялися сусідські діти.

Марія прислухалася – чоловік на балконі задоволено щось насвистував. Нічого не змінилося…

-Ну от, треба ж було в таке повірити, – подумки насварила себе Марія.

Вранці, тільки-но підвівши голову від подушки, вона почула, що чоловік був удома.

-Працює! Працює! – радісно подумала вона.

Суботні відчуття були дивними. Здавалося б, все добре, чоловік вдома, але вони існували окремо один від одного. Кожен займався своїми справами, не пересікаючись навіть під час обіду.

Вихідні пролетіли миттєво, як і тиждень, що їх змінив.

Усю п’ятницю Марія чекала на чоловіка – їй не терпілося ще раз перевірити робочі властивості ґудзика.

Добре повечерявши смаженою картоплею із зеленою цибулею, Михайло приступив до зборів на рибалку.

Марія сіла на ліжку, потерла ґудзик і прошепотіла «слова», як раптом у спальню несподівано зайшов чоловік.

Він тримав у руках свій рибальський плащ.

-Марія, не могли б ти мені, пришити який-небудь ґудзик, до плаща? – тон Михайла був вишукано ввічливим і злегка грайливим.

Марія встала і взяла з полиці скриньку з рукоділлям.

-Де ж я такий ґудзик знайду, та й немає в мене голки, щоб брезент прошити, – сказала Марія.

Чоловік махнув рукою і вийшов.

Сховавши ґудзик у надійне місце, Марія вимкнула світло і стала чекати та так і заснула…

Вранці Марія побачила, що і цієї суботи чоловік залишився вдома – він несподівано заслаб.

З того часу щоп’ятниці вона проводила свій ритуал. Так минув ще місяць.

Але одного разу, прокинувшись пізнім суботнім ранком, Марія побачила, що Михайла вдома немає!

Вийшовши в коридор, вона переконалася в тому, що плащ, валізка і вудки також відсутні.

Марія сіла на диван і задумалася. Може, вчора вона щось зробила не так? Потерла ґудзик не з тією силою, чи неправильно вимовила слова? Та ні, все було як завжди.

Ледь дочекавшись чоловіка, вона зустріла його на порозі. Михайло виглядав дуже свіжо, мабуть дався взнаки день, проведений на природі, а обличчя його якось навіть помолодшало.

-Гарний улов сьогодні? – запитала Марія, дивуючись сама собі.

-Та взагалі не клювало, мабуть, погода міняється, – опустивши погляд, невпевнено відповів Михайло.

Він поставив свої снасті у куток і, почепивши плаща на вішалку, пішов у ванну.

Марія підійшла до вішалки, глянула на плащ чоловіка і не повірила своїм очам.

Там, де ще вчора нічого не було, тепер сяяв новенький ґудзик, акуратно пришитий турботливою жіночою рукою…