Марія, приємна жіночка сорока з невеликим років відверто сумувала у своєму маленькому квітковому магазинчику.

Усі свята пройшли, нікого, схоже, не поминали, ніхто не народжувався, тож клієнтура була відсутня.

Ну якщо не рахувати того студента, який забіг з ранку і купив найдешевший букетик, ледве назбиравши на нього грошей з усіх кишень.

Жінка меланхолійно гортала журнал мод, дивуючись її новим тенденціям.

Куди таке носити?! Кому на думку спадає така нісенітниця?!

Але в голові все ж міцно сиділа думка про торгівлю і мрії про новий рік, що вже наближався. Тоді за одну добу можна буде надолужити втрачене, повернути всі свої втрати і простої. Як буває під перше вересня.

По крамниці літала надокучлива бджола. І звідки вона тільки взялася? Із квітами, мабуть, власник Борис завіз. Не жилося їй у теплиці, вибралася на волю, називається, недолуга комаха.

На вулицю її відігнати не вдалося, та й шкода стало. Жива все ж таки. Нехай уже доживає свій вік серед квітів…

Час наближався до обіду, і Марія подумала, а чи не закрити магазинчик на пару годин, піти додому, добре, що будинок навпроти.

Відпочити на дивані, а не тут, сидячи на високій табуретці. Поїсти, подивитися телевізор і повернутись ближче до закінчення робочого дня. А там дивися, й клієнт якийсь підтягнеться…

Тільки було наважилася вона піти, як дверний дзвіночок біля дверей брязнув, впустивши в магазин відвідувачів – хлопчика старшого шкільного віку, точну його копію, але молодшого, і зовсім крихітну дівчинку, три-чотири роки.

– Здрастуйте, – привітала Марія трійцю. – По квіти?

– Так. Доброго дня, – діловито сказав старший.

І тон, і приємний вигляд цього не зовсім ще юнака сподобалися Марії, і вона, швидко відкинувши під прилавок журнал, встала і прикинула в голові букетик.

– Для мами, мабуть. День народження. А якщо ювілей, то й зароблю. Батько не поскупився вже, точно, – промайнула думка, поки брати, озираючись, радилися пошепки.

Марія уважно їх розглядала.

Гарні дітлахи, видно, що з хорошої родини, доглянуті, очі розумні. І вона нишком позаздрила їхнім батькам. У самої ні сім’ї, ні дітей, один бізнес на думці і поїздки то туди, то сюди. Заради цього й тягне цю лямку, щоб улітку, залишивши магазин на дружину Бориса, поїхати кудись в теплі краї.

Але думки повернулися на місце. Треба обслужити цих їх якнайкраще.

– Отже, що саме вас цікавить?

– Поки що не знаємо, – відповів старший. – Нам треба гарний букет для бабусі. Я думаю, троянди, а ось брат на хризантемах наполягає.

– Так, – впевнено заявив молодший. – Бабуся завжди хризантеми любила, я знаю.

У Марії на хвилину стрепенулося серце.

– Так, давайте уточнимо, любила, чи любить?

Вони переглянулися і до старшого дійшов сенс питання.

– У бабусі завтра день народження, і нам треба букет, від онуків.

– Ну і чудово! Внуків двоє й маленька онучка. Так? Чому б вам не купити букет троянд, букет хризантем, а вашій сестричці тоді я теж підберу маленький букетик безкоштовно.

Діти надихнулися і почали бурхливо обговорювати ідею, при цьому вони пішли вздовж ряду з квітами, розглядаючи можливі варіанти.

Марія йшла за ними і давала поради: троянди білі та червоні, або шикарні бордові, і білі хризантеми. Пояснювала, що обидва букети загорне в целофан, зав’яже бантиком.

Бездітній Марії ці діти здавалися янголами. Вона розчулювалася кожному руху, кожному слову, ловила їхні погляди, особливо старшого. І що найголовніше, намагалася бути ласкавою, турботливою, уявивши себе їхньою мамою. До чого ж вони подобалися їй!

Але при цьому всі троє зовсім втратили дівчинку з поля зору.

І тут їх усіх підвела ця нешкідлива бджілка, що пурхала квітковою оранжереєю.

Дівчинка, залишившись без уваги, поки старші брати під наглядом Марії вибирали квіти, помчала по залі слідом за золотистою красунею.

І коли та сіла на штучну квітку у декоративній вазі, намагаючись сховатися, дівчинка необережно кинулася до неї, підстрибнула і зіштовхнула і вазу, і круглий столик на одній довгій ніжці.

Вся ця конструкція похитнулася і, не втримавшись, опинилася на підлозі.

Дівчинка заплакала, всі обернулися, дивлячись на картину збитків. Кришка столика відлетіла убік, але найголовніше – це декоративна ваза з орнаментом та позолотою, вінтажна і дорога. Вона зіпсувалася вщент.

На очах Марії виступили сльози.

Вона стояла як укопана, не в змозі зрушити з місця.

Середній брат підбіг до сестри, взяв її за руку і поставив на ноги.

Старший і в два стрибки опинився поруч.

Він узяв сестричку на руки, пригорнув до себе і почав заспокоювати.

Його молодший брат дивився на них, а Марія збирала уламки з підлоги. Столик можна було полагодити, а ось вазу вона втратила назавжди…

Діти перестали їй здаватися янголятами, але як старший брат підтримав сестричку зворушило навіть її ображену й засмучену втратою душу.

– Як нам відшкодувати вам шкоду? – так само діловито запитав старший, продовжуючи тримати дівчинку на руках.

Марія забарилася з відповіддю, думаючи, скільки може коштувати злощасна ваза, а хлопець уже простягав їй гроші.

– Ну, це тільки за вазу і ремонт столика, – сказала вона засмучено.

Хлопець непевно знизав плечима.

– Але букет хризантем для бабусі я зберу вам, включу в цей рахунок.

Тут підійшов середній брат і вигріб із кишені якийсь дрібʼязок.

– Ось, візьміть, щоб у целофані було й із бантиком.

Марія вручила їм букет, непоганий такий. Шкода їй все ж їх…

І сказала:

– Батьки вам сестричку довірили, гроші такі великі дали, а ви… Треба стежити за дитиною, якщо вам довіряють. Адже всяке могло трапитися.

Вже на виході старший обернувся й сказав:

– А ми й стежимо. І гроші ці наші, мій брат на сніданках зекономив, а я у олімпіаді з англійської виграв. Перше місце посів.

Дзенькнув дзвіночок, і двері зачинилися. Марії стало соромно, хоч вона й сама не знала, чому. Швидко зібравши гарний букет із п’яти бордових троянд, абияк загорнувши їх, вона вибігла на вулицю і гукнула своїх маленьких покупців.

Далеко вони не відійшли, повернулися. Дівчинка вже не плакала, а хлопці стурбовано дивилися на продавчиню.

– Ось візьміть. Це від закладу. Хороші ви.

– Дякую, вибачте нас за незручності, – по дорослому промовив старший, і вони розійшлися.

Марія повернулася за прилавок, і мало не заплакала. Ну чому все у неї не ладнається?! В інших он які діти виросли! А в неї одні гроші на думці. І де щастя?

Вона зачинила магазин і пішла додому. Повернулася увечері, продавши пару букетів, ні дорогих, ні дешевих. Так, середніх. Бджола зникла кудись, було сумно й тужливо на душі.

А через день у її магазині з’явився відвідувач, чоловік, у якому вона одразу впізнала батька тих хлопців. Подібність була безперечною, особливо зі старшим. Він представився – Володимир Юрійович. І пояснив мету свого візиту:

– Сини розповіли мені, що сталося два дні тому. Я хотів би розрахуватись.

– А ми ж розрахувалися, – відповіла Марія. – Жодних претензій. У вас чудові діти, а ваза – це дрібниці. Не хвилюйтесь!

Чоловік глянув на порожній круглий столик на одній ніжці і наступного дня приїхав з якимось пакунком.

Марія здивовано зазирнула всередину і руками сплеснула від побаченого!

Він привіз їй вазу, справжню китайську вазу, із синім малюнком!

Вони розговорилися. Виявилося, що він виховує дітей удвох із бабусею – його мамою.

Дружини не стало два роки тому.

– Мені дуже старший допомагає, такий самостійний. А за сестричку горою стоїть!

– Я помітила, – сказала Марія і посміхнулася, згадавши, як хлопчик узяв малечу на руки і заспокоїв її. – Ви щасливий батько.

– Сподіваюся, – сказав чоловік і пішов, залишивши в її душі купу різних емоцій, що бентежили душу.

Зустрілися вони ще раз приблизно через місяць, перед новим роком. Він зайшов дізнатися, чи немає в неї часом ялинкових гілок.

– Удома ялинка стоїть для дітей, а першого хочемо на дачу поїхати разом. Тому шукаю гілки для прикраси.

Ялинових гілок у Марії, на жаль, не було. Але вона одразу подзвонила Борису і попросила привезти.

Увечері знову з’явився Володимир Юрійович, відібрав п’ять найпухнастіших, щедро розплатився і раптом сказав:

– Якщо нічим не зайняті і зовсім вільні, то чи не хочете скласти нам компанію?

І як тут відмовитись? Марія відчула, як почервоніла, помовчала з пів хвилини, обмірковуючи приємну пропозицію і сказала:

– Якщо ваші дітлахи й мама будуть не проти, то я із задоволенням.

І з першого січня нового року життя Марії змінилося докорінно!

У неї з’явився він, чоловік, про якого вона й не мріяла всього місяць тому.

А разом із ним його старший син, розумний, розважливий, добрий, майже вже юнак.

Середній син, мабуть, буде копія брата.

І маленьке янголятко, дівчинка.

Ну ще й мама на додачу! Не бабуся, а золото!

Ну, а далі вже життя покаже, доля розпорядиться…

Перший крок їй назустріч вони з Володимиром зробили, і обоє дуже щасливі…

КІНЕЦЬ.