Марія Петрівна готувала голубці на кухні, як раптом у двері подзвонили.

-Мамо це я! Відкривай, – почула вона за дверима голос своєї дочки.

-Ой, а що це ти Маринко, без попередження сьогодні? – здивувалась Марія Петрівна. – А я тут якраз голубці готую! Ти вчасно.

Марина посміхнулась, звично роззулася в коридорі і зайшла на кухню.

Дівчина сіла за стіл і уважно подивилася на матір, яка щось помішувала у великій каструлі.

-Мамо, а можна в тебе дещо запитати? – раптом сказала Марина. – Скажи мені, от якби ти знала один секрет. Не дуже хороший секрет. Який би стосувався твого друга. І друг, як би мусить знати його, бо, якщо не знатиме, то буде ще гірше.

Але тобі важко розповісти, цей секрет. Тому що він, як би це сказати… Особистий, чи що… Ти б розповіла таку таємницю?!

-Марино, та що там в тебе трапилося? – запитала вона. – Який секрет? Який друг? Розповідай!

-Мамо я навіть не знаю, як тобі це сказати…

Марія Петрівна застигла з ложкою в руках.

І Марина почала розповідати…

Як вона їхала сьогодні з роботи.

А біля зупинки навпроти йшла гарна дівчина з довгим, дуже довгим волоссям.

Марина навіть залюбувалася нею…

У неї, на відміну від тієї дівчини, була коротка стрижка.

Дівчина з довгим волоссям була ще й дуже гарною, і стрункою.

З довгими ногами на дуже високих підборах.

Вона стояла і час від часу з нетерпінням поглядала на телефон.

Було видно, що вона на когось дуже чекала.

І дочекалася…

Раптом зʼявився якийсь молодик і пішов їй назустріч.

Мабуть, він її покликав, бо дівчина повернулася на каблучках і побачивши його, побігла назустріч.

А він обійняв її і щось зашепотів на вушко…

Марина, відкрила рота і не могла відвести погляду від того чоловіка!

На найближчій заправці вона зупинилася і довго стояла, намагаючись заспокоїтися.

Щойно вона бачила чоловіка своєї найкращої подруги! І дівчина, яку він ніжно обіймав була точно не Таня, з якою все життя дружила Марина…

-Мамо, і ти вважаєш, що я маю промовчати, так? – запитала Марина, коли закінчила свою розповідь. – Він значить гуляє, а Таня вагітна на нього вдома чекає!

А я маю мовчати? Мамо, а хто їй ще правду скаже, окрім мене? Ну мамо! – обурювалася Марина.

-Так, Маринко… – задумливо сказала Марія Петрівна, накладаючи готові голубці в тарілки. – Ти маєш мовчати… Це не твоя історія. Вона все одно дізнається правду.

Але нехай вона виходитиме не від тебе. Ні до чого доброго ця правда не призведе… Їхня це справа.

…Марина з Тетяною дружили з самої школи. Сиділи за однією партою.

Разом вчили уроки, потім також дружно веселилися на випускному.

Вони навіть схожі були чимось. В обох світлі, очі, схожа зачіска… Багато хто, навіть, приймав їх за сестер.

А потім Таня вийшла заміж. Чоловік був красенем. І багато хто з дівчат шепотілися, що ж такого він знайшов у тій Тетяні.

Не красуня, нічим таким не відрізняється.

Але вибрав він саме її!

А потім пішли чутки, що Тані просто так пощастило, бо вона завагітніла… Але достеменно того ніхто не знав.

А згодом Таня Марині розповіла, що вона на третьому місяці… Отакі справи…

А сьогодні Марина побачила її чоловіка, Сергія, із цією дівчиною. І розгубилася.

Сумно їй було за подругу. Але і досада була на Таню. Всі ж чули про цього красеня, що він любить погуляти. А Тетяна отак взяла і заміж вийшла…

…Вранці Марина подзвонила подрузі і все розповіла. Що, де, як…

Таня ахнула, заплакала і все… Тиша…

А Марина знову подумала, чи правильно вона зробила.

Але тут же вирішила – а хто подрузі правду скаже, як не вона! Не чужі ж люди!

…Минуло три дні. Вирішила Марина Тані подзвонити, як справи дізнатися.

А у відповідь тиша! Таня слухавку не бере.

Марина ще раз подзвонила, і ще… Прийшло тільки коротке повідомлення:

«Не дзвони сюди більше. Не чекала я від тебе такого, Марино. Що ти через заздрощі, будеш отаке вигадувати. Не подруга ти мені більше!»

Марина застигла з телефоном в руках.

Їздила вона потім кілька разів до Тані додому, та ніхто двері їй не відчинив.

Поплакала Марина, прикро їй стало. І дружбу шкода багаторічну і за себе прикро. Хотіла як краще, а вийшло як завжди…

-Ех… Говорила ж я тобі, – казала мама. – Не потрібна їй твоя правда. Таня звісно все дізнається. Але пізно буде.

А ваша дружба? Вона дитяча була, дитяча і залишилася. Не подорослішала просто. Не хвилюйся, доню, ну що ж тепер… Мабуть, не могла ти інакше вчинити…

Отак і завершилася міцна дружба… Через просту правду. А може й не було дружби, як мама сказала? А так – дитинство…