Марія Миколаївна подивилась у дзеркало.

– Оце так, – сумно промовила вона.

З дзеркала на Марію Миколаївну дивилася втомлена жінка.

Добре були помітні пасма сивини, та й зморшок за останній рік додалося.

Марія Миколаївна зітхнула, поправила волосся, одягла хустку і вийшла надвір.

Курочки, гуси, кізочка Лариска і поросятко Борис чекати не будуть.

Їх слід годувати і напувати вчасно, а ще вони дуже люблять чистоту. Навіть Борис і не дивися, що порося!

Яка вже тут краса й макіяж! Не до цього!

Впоравшись із господарством, Марія Миколаївна вирішила було сходити до сусідки, але передумала і вирушила додому переодягатися для того, щоб сходити в магазин.

Надвечір ох як хотілося пирога. Домашнього! З полуничним джемом!

Джем був вдома в надлишку, та й інші інгредієнти були. Все, окрім борошна!

Марію Миколаївну цей факт здивував і навіть рознервував.

– От же ж господиня називається! Всім хазяйкам хазяйка! Це ж треба, га! Оце ганьба!

Нашвидкуруч зібравшись Марія Миколаївна пішла в магазин, де, на свій подив, помітила велике пожвавлення серед людей.

А ще біля магазину стояла зовсім чужа машина і саме біля неї і юрмилася основна маса сільських жінок.

Підійшовши ближче, Марія Миколаївна зрозуміла, що приїхав якийсь черговий базарник, а чим він торгує стало дуже цікаво, але можливості пробратися до машини ближче, в даний момент, не було.

Марія Миколаївна зайшла в магазин, де продавчиня Катя захоплено говорила по телефону.

– Доброго дня, Катрусю, – привітала Миколаївна жінку.

– Здрастуйте, Маріє Миколаївно, – цілком люб’язно відповіла Катя.

– Ти знаєш, Катрусю, а дай-но мені будь ласка пару кіло борошна. Тільки хорошого давай! Якщо є то те, що минулого разу я брала.

Катерина хмикнула.

– Оце ви сказали, Маріє Миколаївно! Я думаєте пам’ятаю, яке ви борошно брали? Село у нас не маленьке, щодня море народу. Так що вибачте, Маріє Миколаївно, але я не пам’ятаю я, яке борошно ви брали!

Марія Миколаївна засмутилися. Як називалося те саме борошно вона теж не пам’ятала і це її дуже засмутило.

Благаюче дивлячись на Катю, Марія Миколаївна запитала:

– Ну, Катю, пачка така зелена. З біленьким! Ну ти ж маєш знати?

Катерина задумалася, повернулася до полиці і виклала на стіл величезний пакет борошна.

– Таке?

Марія Миколаївна трохи здивувалася.

– Щось воно, Катя, дуже велике! Тут, як на мене, зовсім не два кіло…

Катерина весело посміхнулася.

– Ні, Маріє Миколаївно, не два. П’ять!

– І сміх, і гріх, – подумала Марія Миколаївна, а вголос сказала.

– Ти чого, Катрусю? Ну куди мені п’ять? Мені б пару кіло! Ну ось така я куховарка…

Катя здивовано глянула на Марію Миколаївну.

– Ну знаєте, Маріє Миколаївно! Борошно воно ж завжди в господарстві знадобиться! Хоч вам пироги, хоч вареники…

Марія Миколаївна зітхнула.

– Так воно то так, Катрусю. Та куди мені стільки одній?

Катерина зробила незадоволене обличчя.

– Ну, не хочете, так не хочете! Моя справа запропонувати. Візьміть тоді інше! Але за якість я не відповідаю. Людям вона не дуже подобається!

Марія Миколаївна трохи подумала і вирішила, що мабуть треба брати бо пирога дуже хочеться! А борошно річ така, в принципі, не пропаде.

– А давай мені, Катрусю, це! Візьму! Зате тепер довго по борошно ходити не треба буде.

Катя повеселішала.

– А ось і правильно, Маріє Миколаївно! А хочете я вам рецепт медовичка дам? Диво, а не рецепт! Та й мед хороший якраз продають. Прямо тут! Біля магазину!

Катя підморгнула Марії Миколаївні і тихо продовжила.

– А ще там такий чоловік. Ох! І не одружений, між іншим! Інформація вірна.

– Та ну тебе, Катрусю! Чоловік! Зовсім вже, чи що?

Та на ці слова тільки засміялася.

З магазину Марія Миколаївна вийшла з великим пакетом борошна і маленьким листочком, із рецептом медовика в кишені.

Люди біля машини майже розійшлися і зараз Марія Миколаївна могла бачити того, хто продавав цей розхвалений мед. Вона придивилась до чоловіка і ахнула від побаченого!

То був високий, красивий чоловік у роках…

— Ось чому жінки тут так і вилися, — подумала Марія Миколаївна. — Бач, невгамовні…

А зараз біля машини крутилася Люська, добре відома всім у селі своєю велелюбністю.

На Люсі був яскравий, симпатичний сарафан і босоніжки у тон. На голові була стильна зачіска, а на обличчя було накладено легкий макіяж і раптом… Марія Миколаївна ясно відчула сором…

Вона швидко розвернулась і поспішила до хати, а там сіла на крісло і розплакалася.

– Ну як же ж так? – думала Марія Миколаївна. – Як же ж так? Адже Люся за мене не набагато молодша, а виглядає все так, ніби я їй у матері годжуся! І не безглуздо вона виглядає в цьому своєму сарафані! Втім… Сарафан і справді красивий і ні краплі не вульгарний!

Марія Миколаївна зіскочила з крісла і підійшла до дзеркала, зняла з голови хустку.

Чесно сказати вона вже й не пам’ятала коли востаннє була в перукарні, адже ж раніше постійно туди ходила!

Ось тільки після того, як вона вийшла на пенсію, то себе зовсім запустила.

Здавалося, що все ще встигнеться, на все тепер купа часу буде, а виявилося, що все навпаки.

Часу не вистачало навіть на перукарню.

Втім, на це все дуже вплинуло те, що не стало її чоловіка. Не стало раптово, несподівано…

Прийшов з роботи, ліг відпочити і більше не прокинувся…

З того часу минуло вже чотири роки. Життя йшло своєю чергою. Тільки ось жити виявилося ніби ні для кого…

Ні, у Марії Миколаївни та її чоловіка був дорослий син, але з сім’єю йому не щастило.

Два весілля – два розлучення…

Сам він жив далеко і до матері навідувався вкрай рідко.

Була ще й онука, від першого шлюбу сина, але й ту матір забрала у велике місто і Марія Миколаївна не бачила онуки вже п’ять років.

Раз на місяць вона надсилала їй на картку гроші, та дзвонила, дякувала бабусі, ставила кілька банальних питань, але на цьому спілкування закінчувалося.

Син теж дзвонив досить рідко, тому можна було сказати, що Марія Миколаївна була дуже самотня…

Звісно, вона стежила за собою, але по мінімуму.

Ось цей мінімум сьогодні не дав їй підійти до тієї машини, засоромив її, змусив задуматися про те, що незважаючи ні на що, вона залишилася жінкою.

…Наступного дня Марія Миколаївна встала на світанку.

Вона швидко нагодувала все своє господарство, а через годину вже стояла на зупинці і чекала автобус до міста…

Увечері з автобуса, що прибув до села, вийшла статна, симпатична жінка, в якій важко було впізнати ту саму Миколаївну.

Зачіска, макіяж, добре підібраний одяг повністю змінили жінку.

Щоправда, за це все їй довелося викласти солідну суму грошей, але Марія Миколаївна про це анітрохи не шкодувала. Тепер вона почувала себе справжньою жінкою!

Як не дивно, але навіть внутрішній світ Марії Миколаївни начебто змінився.

Вона й сама поки що не могла зрозуміти ці відчуття, але здавалося, що стало легше дихати і все навколо раптом здалося зовсім іншим.

Поки вона йшла додому, то помітила, що біля магазину стоїть та сама машина, що стояла вчора.

Проте, на відміну від учорашнього дня, сьогодні Марія Миколаївна сміливо пішла до неї.

Мед, наче бурштин, переливався на сонці і грав різними відтінками.

Марія Миколаївна взяла баночку і почала її розглядати.

– Беріть, не пошкодуєте! Мій мед у районі всі хвалять! – звернувся до неї чоловік, якого вона бачила вчора.

Марія Миколаївна посміхнулася.

– Та щиро сказати, не дуже я мед люблю, але вчора рецепт медовика дали. Ось хочу спробувати.

Марія Миколаївна тільки зараз зрозуміла, що розмовляє невимушено, без сорому.

У результаті розмова з Олександром, так представився чоловік, тривала майже пів години.

Додому Марія Миколаївна йшла окрилена та щаслива.

– Треба ж! – думала вона. – Невже вся справа в зачісці, сукні й туфельках?

– Ні, Марічко! – відповіла вона сама собі. – Справа у повазі до самої себе! Немає поваги – немає щастя! Дивно тільки, що підштовхнув мене до цієї думки звичайний мед! Ну чи не мед…

…Увечері на столі у Марії Миколаївни красувався медовик, який вийшов на славу, а сама вона поглядала у вікно, чекаючи гостя.

На медовик мав прийти Олександр, а там…

Хто зна, хто зна, але сьогодні Марія Миколаївна думати про погане не хотіла.

Сьогодні погане було їй не до лиця…

КІНЕЦЬ.