Будинок Марії знаходився на самому краю села, вже з її земельної ділянки починався ліс. Численні ялини своїми гострими кінцівками втиналися в саме небо.

Вид ліс мав досить похмурий, але жінка до нього звикла. Ліс здавався їй якимось таємничим і чарівним місцем. Одного разу жінка вийшла у двір, щоб полити свої квіти, а до неї на ділянку через щілину в паркані проникла вовчиця.

Жінка зовсім не злякалася, бо вигляд у тварини був зовсім не загрозливий. Тварина була занадто худою і змученою. Ймовірно, їй довелося зовсім нелегко, якщо в такому стані вона зважилася вийти до людей.

Жінці стало шкода її. Вона принесла з будинку залишки курки, яку не доїла вчора, і згодувала вовчиці. Вовчиця приходила майже кожен день, кожен раз Марія її годувала.

Чутки про те, що самотня жінка на краю села підгодовує вовків, швидkо розлетілися по селу. Це зовсім не сподобалося односельцям. Люди подейкували, що вона привчає тварин в село ходити. Марія не звертала увагу на чутки і невдоволення. Потім вийшло так, що вовчиці не було кілька днів.

Люди зраділи, а ось Марія знітилась. Вона якось встигла звикнути до своєї гості. Вовчиця з’явилася через тиждень і привела з собою двох вовченят. Марія думає, що вони прийшли попрощатися, бо після того виnадку в лісі зовсім вовки перевелися. Вони кудись мігрували.

КІНЕЦЬ.