Марія сердито поклала трубку, засмучена черговим дзвінком від людини, яка намагається всунути їй кабачки на прохання її матері.

Вона обернулася до своєї колеги Віри, яка друкувала на комп’ютері.

– Твої батьки теж постійно дзвонять і дістають тебе безглуздими проханнями, як мої? – спитала Марія.

Віра перестала друкувати та зняла окуляри.

– Так, вони дзвонять часто, іноді навіть по п’ять разів на день.

Але в мене інше ставлення до цього, – відповіла вона.

Марія з недовірою подивилася на неї.

– Як ти можеш ставитись до цього по-іншому? – спитала вона.

Віра пояснила, що її батьки були старими і жили в іншому місті, у них були проблеми зі здоров’ям, і крім неї та її родини їм більше не було на кого покластися.

Раніше її дратували їхні постійні дзвінки та пропозиції надіслати домашньої їжі, але коли мама серйозно захво ріла, вона зрозуміла, як дорожить кожною миттю, проведеною з нею.

Тепер дівчина терпляче вислуховувала прохання, настанови, радості та смуток батьків, знаючи, що кожна розмова може стати для них останньою.

Марія відчула себе винною за те, що так дратувалась дзвінками власної матері, і вирішила відвідати її ввечері, захопивши з собою кілька кабачків.

КІНЕЦЬ.