Свекруха Марини завжди славилася серед родичів тим, що любила робити досить таки дорогі подарунки.

Наталя Павлівна дуже раділа, коли бачила щасливу реакцію людей на її презент.

Спостерігаючи досить часто такі моменти, невістка ловила себе на думці, що за два роки шлюбу мати чоловіка не піднесла їй нічого доброго, що не могло виглядати підозріло для неї самої.

Точніше, подарувала, але нічого особливого, як іншим.

Зазвичай це був просто або набір дешевого посуду, який на другий місяць починав тріскатися, або якісь недорогі кухонні рушники, які дуже швидко втрачали свій колір та якість.

Спочатку невістка ображалася на матір чоловіка за це, а потім просто звикла до такого ставлення і не придавала цьому великої уваги.

Проте на ювілей на Марину чекав несподіваний сюрприз.

Вранці, о десятій ранку, на порозі квартири стояла Наталя Павлівна, елегантна жінка шістдесяти п’яти років, одягнена в дорогий костюм та з ідеальною акуратною зачіскою.

У руках у неї була маленька яскрава коробочка, яку вона тримала з особливою акуратністю.

– Добрий день, Марино! – Наталя Павлівна почала обіймати розгублену невістку. – Дивуєшся, мабуть, чому так рано я завітала до тебе?

– Так, доброго дня! – Кивнула у відповідь Марина, яка була злегка здивована вчинком свекрухи.

– Я вирішила тебе привітати найпершою, – посміхнулася вона, і Марина зрозуміла, що на неї чекає якась несподіванка, – і я прийшла не з порожніми руками.

Марина вдала посмішку у відповідь, хоча всередині відчувала сильне занепокоєння.

– Дякую, – відповіла жінка, намагаючись приховати своє хвилювання. – Проходьте, я вас проведу до вітальні.

Наталя Павлівна пройшла вперед, акуратно поставивши яскраву коробочку на столик перед диваном.

Марина присіла поряд з свекрухою, чекаючи, поки матір чоловіка нарешті вручить їй заповітний подарунок.

– Ну ось, – промовила Наталя Павлівна, взявши до рук подарунок. – Це тобі, Маринко! – Додала вона і відкрила коробочку.

Ювілярка навіть слів дібрати не могла, побачивши золотий ланцюжок. Її здивування відразу змінилося радістю, а потім сумнівами.

“Невже свекруха раптом розщедрилася їй на такий дорогезний подарунок?” – недовірливо подумала вона про себе.

Однак радість Марини тривала недовго.

– Тільки хочу тобі сказати ще про одну річ. Ланцюжок був куплений на виплату, і щомісяця за нього потрібно платити невелику суму. Так що, Маринко, я внесла перший платіж, а всі решта – за тобою.

Марина аж остовпіла. На мить їй здалося, що вона не дочула чогось. Але вираз обличчя свекрухи говорив, що жінка все правильно зрозуміла.

– Що? – Мовила вона. – Ви хочете, щоб я платила за ваш подарунок?

– Ну, звісно. Я роблю це заради тебе, щоб ти могла натішитися такою гарною прикрасою, я тобі обрала гарну річ, заплатила перший платіж своїм власним коштом. Хіба це не справедливо? – свекруха знизала плечима.

Марина не знала, що й відповісти, настільки була здивована.

Відмовити матері чоловіка прямо зараз було незручно, але й погодитися теж було якось зовсім не правильно.

– Вибачте, – нарешті видавила вона, – але я не можу прийняти таку пропозицію. Краще просто залиште ланцюжок собі, якщо він для вас такий дорогий. Мені не потрібний такий подарунок.

Обличчя матері миттєво похмуріло. Вона ображено мовила:

– Як хочеш, – холодно кинула свекруха і повільно підвелася з крісла. – Сподіваюся, ти розумієш, що цим вчинком дуже розчарувала мене, адже у мене тепер буде величезний борг.

Марина сама мовчки спостерігала за тим, як свекруха йшла, зачиняючи за собою двері.

Усередині неї, здавалося, вирували всі емоції: образа, злість, розчарування. Вона більше не хотіла думати ні про ланцюжок, ні про матір свого чоловіка.

Все, чого їй зараз хотілося, – це забути про все це, що сталося і повернутися до свого звичайного життя.

Після того, як свекруха пішла, марина довго сиділа у вітальні, розмірковуючи про те, що сталося.

У голові в неї крутилися лише одні питання: “Чому свекруха поводиться так дивно?”, “Що насправді стоїть за цими подарунками?”

Однак, чим довше вона думала над цим, тим ясніше ставало, що справжніх відповідей на ці питання вона ніколи не матиме.

Минуло кілька днів, перш ніж Марина зважилася обговорити те, що сталося з чоловіком.

Чоловік, як завжди, повернувся додому пізно увечері після роботи. Він виглядав дуже стомленим, але щиро посміхнувся до дружини, помітивши її занепокоїний настрій.

– Що трапилося, Марино? – Запитав чоловік, сідаючи поруч з нею на диван.

Марина відразу розповіла йому всю історію з подарунком та умовами, які поставила їй його мати.

Чоловік слухав мовчки, час від часу хмурився, але не переривав дружину. Коли вона закінчила, він глибоко зітхнув і сказав:

– Мама, справді, може бути дивною іноді. Не приймай це близько до душі. Все, що я тобі можу сказати.

– Легко сказати тобі, – зітхнула Марина. – Але хіба нормально дарувати подарунок із такими умовами? І вимагати гроші за нього?

Чоловік задумався на хвилину, потім, важко зітхнувши, відповів:

– Знаєш, мама завжди була такою. Можливо, вона боїться втратити контроль за всім, що вважає своїм. Я поговорю з нею, спробую пояснити, що так не можна робити.

Марина подивилася на чоловіка з вдячністю.

Хоча вона, звісно, сумнівалася, що розмова з матір’ю принесе якісь зміни, підтримка чоловіка означала багато для неї.

Наступного дня він подався до матері, сподіваючись переконати її переглянути свої погляди на подарунки.

Однак зустріч виявилася більш напруженою, ніж він очікував. Мама зустріла сина холодним поглядом і одразу почала незадоволено:

– Чому ти стаєш на сторону дружини, вона вчинила дуже невдячно? – обурено спитала вона. – Я зробила їй чудовий подарунок, а вона відмовилася навіть платити за нього!

Син спробував пояснити, що умови подарунка здалися Марині несправедливими, але мати не хотіла його слухати:

– Вона має цінувати мої зусилля! – заявила вона.

– Іншим людям чи родичам нашим ти чомусь таких вимог не висуваєш! – Вирішив нагадати син, але мати його слова проігнорувала.

Розмова затяглася, і зрештою син зрозумів, що змінити думку матері практично неможливо.

Він повернувся додому засмученим, але вирішив не розповідати дружині про подробиці розмови.

Відтоді Наталя Павлівна стала уникати дітей, а коли вони їй телефонують, не бере телефон. Вона ображається, що діти не оцінили її турботу.

Але хіба це нормальний вчинок подарувати коштовний подарунок, за який потрібно платити невістці, якщо вона не обирала його?

Джерело