– Настюша, мене як не стане, ти мене поховай поруч з дідом, а як справиш сороковини, то продавай будик і в місто переїжджай.

Не треба тобі такій молодій і красивій жити в селі, може, в місті зустрінеш когось, заміж вийдеш, дітки підуть… Ех, шкода не погуляю я на твоєму весіллі.

– Що ти таке кажеш, бабуся? Погуляєш і на весіллі моєму і на хрестинах своїх правнуків. Ти обов’язково видужаєш, ти в мене сильна.

– Ні, внучечко… Чую я що кінець мій близький, напередодні твій дід приходив… Стоїть біля вікна і рукою манить, мовляв, підемо за мною, зачекався я тебе. Я до нього руки простягаю, а він наче туман розтанув, наче його й не було.

Настя крадькома змахнула сльозу, дідусь та бабуся були єдиними близькими для неї людьми. Мати Насті загинула під час пологів, а батька дівчинка ніколи не бачила.

Бабуся казала, що він лише раз приїжджав до них, коли Настя з’явилася. Привіз ліжечко, візок, дитячі речі та гроші, багато грошей. Завдяки цим грошам вони й хату відремонтували, і худобу завели, і внучку на ноги підняли.

І ось минуло трохи часу, Настя зовсім доросла стала, школу закінчила, у райцентрі на швачку вивчилася. Здавалося, живи та радій, ось тільки раптово не стало дідуся, тепер ось бабуся захворіла.

Настя, якщо чесно була готова навіть своїм життям пожертвувати заради бабусі, тільки лікарі, як один, розводили руками – від старості ліків немає, доведеться вам з цим змиритися.

Якраз перед Великоднем пішла з життя бабуся. Поховали її поруч із чоловіком, як вона й заповіла. Справила Настя сороковини, перебрала речі дідуся з бабусею: щось роздала сусідам – їм потрібніше, щось залишила на згадку, а щось спалила, що не мало жодної цінності.

Будинок продався на диво легко і просто. Настя навіть сама здивувалась, як швидко знайшовся клієнт, який навіть торгуватися не став. За отримані гроші Настя купила однокімнатну квартиру на околиці міста.

Квартира була чистою і світлою, та й меблі там були – в’їжджай і живи. Згодом дівчина на роботу вийшла, подруги з’явилися, а ще й закохалася.

Вона часом навіть боялася зізнатися у своїх почуттях, адже хто він, а хто вона. Сергій працював в органах, а вона… Вона звичайна швачка на звичайній швейній фабриці.

Але все якось закрутилося, і за кілька місяців Сергій умовив Настю переїхати до нього. Стали жити разом, ну як жити… Сергій більше на роботі пропадав, часто їхав у відрядження іноді не бував удома тижнями.

У такі моменти Настя сиділа вдома і сумувала, адже Сергій заборонив їй працювати, і з подругами спілкуватись він теж їй заборонив. Настя не заперечила, а навіщо?

Дім повна чаша, одягнена – взута, що ще потрібно для життя? Хоча для повного щастя їй не вистачало обручки на пальчику та весілля, хай не пишного, без ресторану та гостей, зате зі справжньою реєстрацією у РАГСі – куди вона увійде нареченою, а вийде вже дружиною.

Сергій чомусь з весіллям відтягував, вигадуючи все нові й нові відмовки, але тепер тягнути було не можна, Настя чекала на дитину і хотіла, щоб її дитина народилася в шлюбі. Сергій, дізнавшись про дитину, мало не плакав від радості.

Він купив їй обручку і з багатозначним поглядом одягнув на пальчик. Настя зітхнула з полегшенням, ну ось і все, значить весілля не за горами, а виявилося…

Сергій як завжди збирався у відрядження. На цей раз його відправляли в дуже неспокійне місце, і Настя вся звелася від переживань за майбутнього чоловіка. Щоб їй не було самотньо, Сергій попросив свою сестру пригледіти за дівчиною, і та з радістю погодилася, як-не-як удвох веселіше, ніж на самоті.

Марина водила Настю лікарями, ходила разом з нею на УЗД і всі обстеження, які були потрібні в її ситуації. Вони навіть ліжечко і візочок вже придивилися, і дещо купили дитинці на перший час.

Коли Настя була на сьомому місяці очікування, зателефонували з органів та повідомили, що Сергія серйозно поранили та потрібна термінова операція, але оскільки такі операції у звичайній лікарні не проводять, потрібні гроші на приватну клініку.

Настя відразу продала свою квартиру і перевела на той рахунок, що їй дали, через тиждень їй зателефонував Сергій і повідомив, що з ним все добре, операція пройшла успішно і через місяць він дасть Бог буде вже вдома.

Сергій приїхав якраз перед самими пологами Насті. Відвіз дівчину до лікарні й з полегшенням зітхнув, залишившись із Мариною наодинці.

– Ну от і все… а ти боялася…

– Хто її знає… Раптом у неї зв’язки чи якісь захисники.

– Марино, та які зв’язки? Я її пробивав, вона без роду – сирота. Подруг і друзів немає, а ті, що були давно закінчилися.

– А це ти круто придумав із квартирою! Я так сміялася, коли почула.

– Мені треба було підстрахуватися, якщо в неї не буде житла, ні хто не присудить їй дитину, та й якщо чесно нам зайві гроші зараз не завадять.

На виписку за Настею та її донькою приїхали двоє – Марина та Сергій. Вони обидва були такими ошатними і такими щасливими. Марина тримала на руках рожевий згорток і збентежено посміхалася, а Сергій фотографував її, ніби вона народила йому дочку, а не Настя.

Після фотосесії всі сіли в машину та поїхали. У квартирі на них вже чекав гарно накритий стіл, але чомусь у спальні були відсутні речі для дитини, і ліжечка теж не було, хоча у Сергія був час на те, щоб купити все необхідне.

Прокинулася Настя ближче до обіду. Голова нещадно боліла, а у квартирі панувала гнітюча тиша. Підскочивши наче ошпарена, Настя побігла до вітальні, потім на кухню, ні Сергія, ні Марини, ні новонародженої дочки вдома не було.

Їхні телефони теж мовчали, хоча оператор повідомляв їй одне й те саме – цей номер не обслуговується. Усю ніч Настя провела без сну, а рано-вранці пішла в поліцію, щоб заявити про зникнення.

Винуватців знайшли швидко, як виявилося Сергій та Марина Миронови були подружжям, але оскільки Марина не могла мати дітей, вони й вирішили провернути цю аферу.

Знайшли дівчину, у якої, як висловився Сергій ні роду, ні племені, обманом позбавили її квартири та вкрали її дитину. Та квартира, де Настя жила разом із Сергієм виявилася орендованою, тому господарі квартири попросили її на вихід.

Залишившись одна, без житла та без коштів, Настя не знала, що й робити. У поліції їй пояснили, що дитина з батьком, а це означає, що складу злочину немає.

А ось Сергій з усмішкою їй повідомив, щоб вона краще дала їм спокій, тоді вони дадуть їй трохи грошей, щоб вона змогла почати нове життя, в іншому випадку вони зроблять так, що вона мріятиме про те, щоб покинути цей світ.

На суді все було проти Насті: і те, що вона не має житла, і те, що вона безробітна. Залишилося останнє засідання і все – вона програє цю справу, отже, втратить свою дочку назавжди.

Настя сама не помітила, як опинилася на цій дорозі… Вереск гальм, сильний удар і тиша. Опритомніла Настя в лікарні. Лікарі бігали туди-сюди. Усі говорили про якусь страшну аварію, в якій загинуло багато людей.

– Що за день сьогодні важкий… Швидка під’їжджає одна за одною…

– І не кажи… Ця хоч отямилася… он ворушиться, а решта…

– Так… сьогодні ні день, а кривава бійня якась, а головне всі вершки суспільства в одному місці: Савчуки, Миронови, Жаркови, Демидови…

Почувши знайоме прізвище, Настя спробувала підвестися, але це не вийшло. Медсестра, побачивши слабкий рух пацієнтки, підійшла ближче до неї.

– Як ви почуваєтеся?

– Миронови… Я чула ви сказали Миронови… Марина… Сергій…

– Вони загинули… хоч що це я вам говорю… мене за це навіть звільнити можуть…

– Я нікому не розповім… А що сталося? Вони були самі чи з дитиною?

– Наче самі… Як казали очевидці їхали на перегонки в нетверезому стані. Цих багатіїв не зрозуміти… Гаразд, відпочивайте, лікар скоро звільниться і до вас підійде.

Настя виписалася з лікарні та змогла повернути свою дочку, адже на її доньку більше ніхто не претендував. А ще вона тепер заможна дама, адже як виявилося, її дочка була єдиною спадкоємицею загиблого Миронова Сергія, а це не мало… заміський будинок, квартира в центрі міста, два автомобілі та рахунок у банку.

Все це звичайно добре, але ні що не зрівняється з тим, що Настя повернула свою дочку, адже для кожної матері найголовніше це бачити, як росте її дитина і знати, що з нею все добре.

Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!