Марія з самого дитинства була напрочуд гарною дівчинкою, на неї всі заглядалися, часто робили компліменти. Мати в ній душі не чула, балувала. Марія чудово поінформувала про свої зовнішні переваги і активно цим користувалася. У школі вона отримувала хороші оцінки, хоча до ладу не вчилася.

Потрібно було кілька разів ляснути віями і попросити у відмінника Альоші списати, і він був готовий на все. Батько, спостерігаючи за тим, як росте дочка, хитав головою: -Дарма ти її так балуєш, Рито. Вона нічого вдома робити не вміє. -А їй це й не потрібне.

-В якому сенсі? -Вона з такою зовнішністю вийде заміж за багату людину, житиме і ні чого не потребуватиме. Дівчинка змалку це чула. Навіть сусідка їй казала: -Маринка та ще красуня, їй чоловіка треба хорошого знайти, щоб багатий був. Вона це запам’ятала, і тому стандарти в неї були високі.

За нею багато чоловіків доглядало, але вона навіть не дивилася на них. Найвірнішим її шанувальником був Андрій. Він у її батька працював підмайстром, з самого дитинства був небайдужим до неї. Він їй квіти тягав, подарунки різні.

Вона йому одразу сказала: -Андрію, у тебе жодних шансів немає. Він не впадав у відчай. Декілька років за нею ходив. Припинив, коли Марина прийшла додому з величезним букетом. У неї з’явився шанувальник із міста. Познайомилася вона із ним в університеті. Андрій махнув на неї рукою, потім зустрів Олесю.

Дівчина жила у сусідньому селі. Вони одружилися, збудували щасливу родину. А у Марини особисте життя не склалося, її шанувальник виявився одруженим. Він не сприймав її всерйоз. Вона була лише черговою коханкою.