Марина знову повторила питання:

-Хто там у тебе?

Борис протиснувся в невелику щілину між дверима, і обережно вийшов на сходову площадку зі своєї квартири.

-Нікого, – округлив він очі, – у мене там невеликий ремонт…

Але Марина не вірила і не могла зрозуміти, що відбувається. Ще вчора вона ночувала у цього чоловіка і ніякого ремонту в квартирі не намічалося. А сьогодні Марина не розуміла таких разючих змін з його боку. Жінка заспокоїлась, і продовжила:

-Я забула футляр для лінз.

-Так, звичайно, я принесу.

Борис пірнув в свою квартиру назад і прикрив двері перед Мариною. Повернувся він швидко, з коробочкою.

-До завтра, – чоловік швидко поцілував жінку в щоку і зник за дверима.

Марина мовчки поклала коробочку в сумку і стала спускатися по сходах.

Борис не готував вдома, він взагалі не готував. Але сьогодні, тільки що, Марина чітко вловила запах свіжоприготованою їжі, що доноситься з кухні.

“А що ти хотіла. Тобі 32, йому 29”, – говорила Марина сама собі, докоряючи в тому, що переступила межу між відносинами на раз і бажанням створити сім’ю. Борис нічого такого і не пропонував. Сама. Придумала.

Борис, закривши двері, згадував слова матері і картав, що дозволив собі закохатися в жінку старше себе, з дитиною. Мати завжди мріяла про абсолютно іншу невістку: спокійну, освічену і без дітей. А ще й з певною зовнішністю.

Марина ж була прямою протилежністю: маленька, худенька, з короткою стрижкою. Поруч з річним сином вона здавалася сестрою, не більше. Медсестра в звичайній поліклініці.

Марина була незручною нареченою, на думку Бориса. Не та на яку розраховувала мати. Не та, яку можна знайомити з колегами. Але вона зачарувала Бориса саме цим: своєю безпосередністю, в ній немає награності і фальші. Вона справжня, якою має бути подруга усього життя.

Жінка визирнула в коридор з кухні і поцікавилася:

-Борисику, хто приходив?

-Сусід, викрутку попросив, – говорив неправду вже другий жінці чоловік.

-Іди вечеряти, готове все, – запрошувала вона.

Марина спустилася до першого поверху і зупинилася.

Не можна так. Вона все одно не засне. Буде ревнувати і накручувати себе. Краще відразу все вирішити раз і назавжди.

За хвилину Марина піднялася назад до квартири Бориса. Важко і глибоко дихаючи, жінка почала натискати на дзвінок.

Двері сіпнулася і прочинилися. Марина не стала чекати запрошення. Вона проскочила під рукою Бориса і швидко опинилася на кухні. Жінки зустрілися очима. Марина трохи зніяковіла, хотіла розсміятися, але повільно переводячи погляд із жінки на кухонний годинник, видала:

-Такі корки, такі корки! Встигла на вечерю. Борис, сказав, що буде сюрприз. І це несподівано. Представиш мене своїй сестрі?

Жінка розпливлася в усмішці і стала діставати ще одну тарілку і прибори.

-Я мама Бориса. Катерина Іванівна, – представилася жінка.

-Ой, так незручно, – стала вибачатися Марина, сідаючи навпроти матері, – я Марина.

Борис дивився на все, що відбувається, і не вірив очам. Тактовною і люб’язною він бачив свою подругу вперше.

-Хм, – подумала Марина, – ця інша – мама, а мати – це не так просто… Краще дружити.

-Ця Марина нічого. Та ще хитрунка, але приємна, – подумала Катерина Іванівна, поглядаючи на жінку навпроти.

А Борис крутив головою то в одну сторону, то в іншу і нічого не думав.
КІНЕЦЬ.