Марина познайомилася з майбутнім чоловіком, коли їй виповнилося двадцять два роки.

Петро вже побував у шлюбі, але розійшлися. Причин розлучення Петро не обговорював, казав, що так сталося, буває.

…Через два роки їх стосунків усе йшло до весілля, і Петро запросив Марину в гості, познайомитися з батьками.

Перед самим візитом Петро раптом сказав:

– Розумієш, вона моя мама. Я її люблю. Матір не обирають…

– Ти чого?! – здивувалася Марина. – Що не так?!

– Та ні… Все так… Просто будь обережнішою з моєю мамою, не зближуйся з нею, не будь відвертою.

Розумієш, ми з першою дружиною розлучилися через мою матір. На цю тему теж не говори з нею…

Марина і так хвилювалася перед зустріччю, а тепер тим більше почала переживати.

Але майбутня свекруха зустріла молодих привітно, багато говорила, багато жартувала, смачно частувала.

Після цього візиту Марина вирішила, що Петро собі щось понавигадував. Нормальна у нього мати.

– Але ж я не така, як його колишня, – думала Марина. – Якщо свекруха з колишньою невісткою не вжилася, то може там причина була.

І справді, стосунки у свекрухи й невістки складалися добре. Вони часто один до одної в гості ходили, пили чай, обговорювали новини.

Марина намагалася сподобатися свекрусі. Та особливо й старатися не треба було, Марина була людиною доброю, чуйною.

Згодом Марина стала називати свекруху мамою.

…Було літо. День народження свекрухи вирішили відзначити на дачі.

Приїхало багато родичів і друзів. Марина допомагала накривати на стіл і дуже втомилася.

Під кінець посиденьок Марина вирішила вийти у двір, перепочити, щоб потім з новими силами прибирати зі столу, і поприбирати в будинку.

Марина прогулялася вулицею, а потім присіла на лавку під вікном дачі.

У кімнаті всі сміялися, свекруха щось розповідала і, мабуть, показувала жестами, бо сміх не вгавав.

Раптом крізь гомін Марина почула голос Петра:

– Мамо, перестань! Мені зовсім не подобається, як ти говориш про мою дружину!

Марина прислухалася, що каже свекруха й очі вирячила від несподіванки!

– Терпи, синку, ти ж сам її вибирав, то слухай, яка у тебе дружина! – казала свекруха. – А ще краще – відвези її туди, де взяв! Ми тобі нормальну знайдемо. А то бач – інтелігенція недолуга! Інститут вона закінчила!

– Мамо, перестань! – кричав Петро. – Не обговорюй мою дружину!

– Тобто я не маю права зі своїми родичами обговорювати невістку? Вона ж розумниця, красуня, рукодільниця, господиня, – свекруха щось зобразила, бо родичі знову засміялися.

– Мамо, Марина може тебе почути, – знову крикнув Петро.

– Причарувала мого синочка… То нехай тепер слухає!

Марина сиділа на лавці, і не вірила, що це відбувається насправді. Вона не знала, що їй робити. Автобуси вже не ходять, пішки до міста далеко, ключі від машини в будинку…

Вийшов Петро:

– Чула? Я тебе про це попереджав. Забудь, ми більше не ходитимемо до них…
Він взяв Марину за руку, посадив у машину й завів двигун. В цей час свекруха вискочила з дому.

– Їдете? Правильно, і їдьте звідси, щоб очі мої більше вас не бачили!

Вона ще довго щось кричала вслід машині…

А вранці свекруха сама зателефонувала:

– Образилися, чи що? Було б на що. Приїжджайте, тут їжі багато залишилося, та й прибрати допоможете!

– Поїдемо? – запитав Петро.

– Я – ні, ти можеш їхати. Вона твоя мати, – спокійно відповіла Марина.

– І я не поїду, ти ж моя дружина, – сказав Петро.

Більше Марина зі свекрухою не спілкувалася…

КІНЕЦЬ.