Андрій стояв біля вікна у своєму кабінеті. Сьогодні був вдалий день. Велика фірма уклала із ними вигідний контракт.

Нові співробітники, яких набрав Андрій, раділи й невеликій зарплаті, зате яку роботу вони робили!

Андрій усміхнувся. Угоду закрив він, отже, і премія його.

Він викликав секретарку, високу фігуристу білявку.

– Ну, що, Ганнусю, ми йдемо в ресторан! Є хороший привід.

– А ще ти обіцяв мене на море звозити, – примхливо розтягуючи слова, відповіла Ганнуся. – Вирішуй, бо знайду собі іншого супутника.

Вони мали легкі і необтяжливі стосунки. Андрій не терпів розумних і начитаних жінок.

Саме такою й була його дружина Марина. З нею він відчував себе часом ніяково і навіть якось ніби він ніхто, порівняно з нею.

А от з Ганною було легко. Андрій замислився.

З того випадку минуло вже три місяці. Вони разом з Мариною їхали машиною додому. Були в гостях у тещі.

Андрій трохи погульбанив, тож за кермо сіла Марина. Потім Андрій постійно себе заспокоював, що у всьому винна тільки вона…

Їх занесло і машина опинилася на узбіччі. Андрій навіть і не бачив цього моменту, він задрімав.

Андрію нічого, а Марина потрапила в лікарню. Через місяць вона так і лежала.

Лікарі сказали, що надії мало, потрібні тривалі процедури і дорогий догляд.

Андрію було всього 35 років, вони були одружені три роки.

Доглядати дружину в плани молодого чоловіка не входило.

На початку їхнього шлюбу Андрія розчулювала доброта дружини, її дитяча безпосередність і готовність завжди прийти на допомогу.

А потім він став помічати, що дружині важливіше зробити для когось термінове замовлення – вона шила вдома, аніж приготувати йому вечерю.

– Що ти таке важливе робила весь день? – запитував голодний і втомлений чоловік, а Марина відповідала, що вона допомагала оформити штори й інтер’єр для кафе своєї знайомої.

– Хоч би піцу в них взяла, чи вареників купила!

– Ой, вибач, запрацювалася, про все забула. Я зараз збігаю в магазин, а ти поки що воду постав.

Голодний чоловік ішов на кухню, згадуючи недобрим словом численних подруг та знайомих своєї дружини. Вони користувалися її добротою і платили за мінімальними розцінками.

Після того випадку на дорозі ці подруги спочатку приходили, охали, ахали, безглуздо намагалися допомогти, а потім поступово зникали.

Останнім часом ніхто не приходив. Андрій найняв доглядальницю.

Вечорами Марина просила його посидіти з нею, поговорити. Вона бачила, як чоловік спохмурнів і відвертався.

Йому хотілося якнайшвидше вийти з цієї кімнати і щільніше зачинити двері, щоб запах залишався там і не проникав в іншу кімнату і кухню.

Марина ледве сідала, відкривала ноутбук. Андрій ішов на кухню, потім у свою кімнату. Все частіше він замислювався, як би йому уникнути відповідальності.

Він шукав привід покинути Марину. Дітей у них не було, квартира в кредиті, за неї ще довго доведеться платити.

Премію йому дали. Він попросив тиждень відпустки. Досить йому возитися з дружиною. Нехай її подруги допоможуть, а він поїде з Ганнусею на море.

Вирішено – будь що буде. Він зателефонував тещі, яка жила в невеликому містечку.

Вона нещодавно сама була занедужала від потрясінь останніх місяців.

Андрій поставив її перед фактом:

– Я їду по роботі на тиждень. Це не обговорюється.

Вероніка Павлівна заохала.

– Як же ж так, а Маринка з ким залишиться?! Я приїхати саме зараз не зможу. Як тільки стане краще, так одразу до вас. Може, почекаєш трохи?

– Гаразд, одужуйте.

Андрій і дружині сказав, що їде по роботі. Вона нічого не відповіла.

З Ганною вони добре провели час. Прогулянки на катері, купання в басейні і теплому лагідному морі, вечері в кафе та спекотні ночі.

– Як у раю, завжди б так! – повторювала Ганна.

– Так, – обіймав її Андрій.

– Добре було б ще місяць відпочити тут без турбот і без дружини, – подумки додавав він.

Настав час повертатися. Ганні на вокзалі він викликав таксі. Дівчина на прощання поцілувала його і сумно сказала:

– Бувай. До зустрічі.

– Могла б хоч дякую сказати, – образився Андрій.

Він же ж за все сплатив.

– Та гаразд, махнув він рукою. – Було ж добре.

Андрій раптом зрозумів, що не хоче їхати додому. Він подзвонив другові.

Після привітань, важко зітхнувши, Андрій спитав:

– Сашко, а можна я у тебе на дачі поживу пару днів.

– А як же ж твоя Марина?

– З нею все нормально, там доглядальниця. Ще теща збиралася приїхати. А мені треба побути наодинці, з думками зібратися.

Друг погодився. До роботи добиратися було далеко, спав він погано, і Андрій кілька разів запізнився. Зірвалася велика угода. Начальник зробив йому догану, потім другу…

– Може, тобі ще дати відпустку? – запитав він. – Відпочивай, Андрійку, Ганна завжди готова. А на твоє місце я, мабуть, візьму свого зятя. Давай, збирай речі!

Андрія звільнили. І тут він згадав про дружину. Треба їхати додому. Він їй навіть не дзвонив. Вона також не дзвонила і не писала. І від доглядальниці жодних звісток не було.

Андрій переступив поріг своєї квартири. Було тихо.

– Спить, чи що? – подумав він.

Чоловік зайшов у спальню. Там нікого не було.

Він почув якийсь звук на кухні і кинувся туди.

Андрій заскочив на кухню й застиг на порозі. На нього чекав сюрприз!

Марина стояла біля вікна та посміхалася!

– Я що сплю? – здивовано промовив чоловік.

Він не знав, що й думати.

– Ні, – засміялася вона. – Мені ще дуже важко, спина турбує, але, як бачиш, я встала. Подруга, та, яка має кафе, заплатила мені купу грошей і ще дала замовлення. Інша подруга домовилася з фахівцями. Без тебе мені ніхто не заважав, я всю себе присвятила відновленню. Так що чудово, що ти поїхав. Я попросила маму нічого тобі не казати, та ти й не дзвонив.

Андрій навіть не сподівався, що він так зрадіє. Він дбайливо підхопив худеньку Марину на руки.

– Я завжди знав, що ти одужаєш! Вибач, що не дзвонив, розумієш, запрацювався…

– Навіть не намагайся, я все знаю. У мене ж багато подруг і замовниць. І з твоєї роботи є. Мені розповіли, що ти із секретаркою їздив. Але я тебе розумію, ти ж втомився.

– Маринко, ти неймовірна! Ти не така, як усі. Я тепер до кінця життя вимолюватиму прощення. Кохана, а я, здається, безробітний…

– Я допоможу тобі! – сказала Марина. – Замовлень у мене багато, будеш їх розвозити. Курʼєром будеш.

І можеш тут пожити трохи, поки не заробиш на орендоване житло. Я тобі дозволяю.

А і так… МІж нами, звісно ж, усе скінчено.

Ну як, ти згоден?

Андрій стояв і дивився на Марину широко відкритими очима. Він все ще не вірив, що вона його покинула…

КІНЕЦЬ.