Марина з Вадимом вирішили одружитися. За дружку взяли подругу Марини, Ольгу.

Марина давно дружила з нею. Ольга була справжньою красунею, подобалася багатьом чоловікам.

Вони з Вадимом одразу вирішили, що Ольга буде хорошою дружкою.

Тим більше, що друг Вадима Євген теж просив про це. Мабуть, дуже Оля сподобалася йому…

…І ось майже всі приготування до весілля були завершені.

За два дні до весілля Марина влаштувала дівич-вечір. Вона накрила гарний стіл, запросила своїх найкращих подруг. Прийшла й Оля, звичайно.

Свято було в розпалі, як раптом Ольга встала зі свого місця й підсіла до Марини.

– Марино, я маю сказати тобі дещо важливе, – тихо прошепотіла вона.

– Щось сталося? – насторожено запитала Марина.

– Ти знаєш, Маринко, а я ж кохаю його… – несподівано прошепотіла Ольга.

– Кого?! – не зрозуміла Марина.

Вона застигла від несподіваної здогадки.

– Вадима твого, – раптом сказала Ольга. – І що з цим робити, не знаю…

Марина вухам своїм не повірила. Вона так розгубилася, що не придумала, що й відповісти…

А поки вона збиралася з думками, Оля зникла. Пішла з дівич-вечора, на телефонні дзвінки не відповідала і на весілля не з’явилася.

Довелося терміново шукати нову дружку.

Більше вони не спілкувалися. Оля уникала зустрічей, а невдовзі поїхала з міста.

Їхнє життя з Вадимом почалося ось із такого неприємного епізоду.

Йому Марина нічого не сказала, не хотілося затьмарювати свято. Коли він спитав, що сталося з Олею, чому вона зникла з поля зору, Марина відповіла, що вони посварилися.

З РАГСу він виніс дружину на руках і прошепотів ніжно:

– Я берегтиму і любитиму тебе завжди…

І беріг, і любив… Але життя вносило свої корективи. Проблеми почалися приблизно через рік, коли Вадим, успішний діловий бізнесмен, обійняв важливу посаду в їхній фірмі.

Марина теж працювала з ранку до вечора, часу ні на що не вистачало. Вони обоє втомлювалися, і жінка почала висловлювати своє невдоволення.

– Іди на півставки, – запропонував Вадим, але Марина обурилася:

– Ти думаєш, я так зроблю кар’єру?! Я теж хочу досягти успіху, а на півставки я у своїй компанії нікому не потрібна!

Тоді вони вперше серйозно посварилися. Точніше, посварилася Марина.

Вадим продовжувати наполягати на своєму, а вона не погоджувалася і нарешті розплакалася.

Причиною тому була ще й зірвана відпустка. Вони збиралися їхати відпочивати, а незадовго до поїздки Вадим сказав, що поїхати не зможе. Через роботу.

Це була остання крапля терпіння. І Марина поїхала сама.

Відпустку не можна було не перенести, і пропадало два тури.

Вадим не заперечував, але на вокзал її провести не зміг. Машину з водієм від фірми надіслав.

Відпочинок проходив так собі. Вадим дзвонив двічі на день, рано вранці і ввечері після роботи. І одного разу сказав:

– Уявляєш, Оля приїхала! Приходила в гості. Хотіла тебе побачити і засмутилася, що ти у від’їзді.

У Марини серце стрепенулося.

– І довго вона в тебе пробула? – запитала вона.

– Та ні, кави попила і пішла… Сказала, що на пару днів всього приїхала, тож ви не побачитеся.

– Не дуже й хотілося, – подумала Марина і весь день провела в переживаннях. Хоч додому їдь!

Їй здавалося, що Оля зізналася Вадиму у своїх почуттях, а він… Ну, що він?

Вона не знала, як він міг би на це відреагувати. В голову лізло найгірше…

…На вокзалі чоловік зустрів її сам, з букетом червоних троянд.

– Якщо чоловік дарує квіти без причини, то причина все–таки є… – подумала раптом Марина.

– Я рада, що ти сам приїхав, а не водія надіслав, – сказала вона.

Вадим обійняв її і нічого не відповів. Не хотів роздмухувати сварку на рівному місці.

Про Олю Марина завела розмову через два дні. Чи приходила вона ще, чи зустрічалися вони?

Вадим якось дивно глянув на дружину й сказав, що ні, не бачились більше. А телефон вона залишила для неї…

І він скинув їй номер Марини зі свого мобільного. Мабуть, погляд дружини був такий промовистий, що Вадим негайно видалив його зі своїх контактів, «через непотрібність».

Напевно, разом із її повідомленнями. Більше вони про Олю не згадували…

Зате тієї ж ночі Вадим ні з того ні з сього заговорив про дитину!

– Нам пора подумати про малюка, люба, – заявив він. – Які в тебе плани?

Марина сказала, що треба подумати, тільки не зараз. Ще хоча б рік, а там уже обов’язково…

З понеділка вона вийшла на свою роботу, і знову почалися невдоволення.

Вадим часто затримувався, у нього з’явилися відрядження, які раніше траплялися рідко, а зараз одне за одним.

І нарешті сталася сварка…

Вадим не зміг піти з Мариною на корпоратив їхньої компанії через якусь важливу зустріч.

Марина вже зібралася і обурювалася так, що чоловік трохи присмирів і сказав:

– Ну, будь ласка, не нагнітай. Ігор тебе відвезе і забере потім…

– То, може, мені з Ігорем піти тоді? – сказала Марина, не подумавши.

– Візьми себе в руки! – різко відповів Вадим.

Останні слова зіпсували все остаточно. Марина сказала, що йде!

Їй все набридло, жодного сімейного життя, одна робота на думці. От нехай він із нею й живе!

І жінка почала нервово збирати сумку.

Вадим раптом зупинив дружину, взяв її за руки.

Він подивився їй в очі таким поглядом, якого вона не бачила в нього ніколи.

Тут було і розчарування, і ще щось таке важке, що викликало занепокоєння.

– Не йди, заспокойся. Я сам піду, – сказав він і зник за дверима.

А Марина дала волю сльозам. На корпоратив вона не пішла, пославшись на погане самопочуття.

Усю ніч практично не спала. Їй ввижалася Оля, а поряд з нею він, Вадим… Вони посміхалися один одному і відчувалося, як їм добре вдвох…

Що це було? Ревнощі, злість, егоїзм… Вона й сама не могла собі пояснити.

…О шостій ранку Марину розбудив телефонний дзвінок. То була мати Вадима.

– Ти тільки не хвилюйся, – сказала вона. – Вадим ночував у нас, але вночі йому стало недобре. Серце. Нині він у лікарні, відвезли на швидкій…

Через пів години Марина сиділа поруч, тримала його за руку і благала пробачити її за все…

Вадим притягнув її до себе, поцілував у щоку і прошепотів:

– Бережи себе і нашого малюка… Я бачив його уві сні. Він тільки й врятував мене… Якщо що, то нехай це буде мій прощальний подарунок…

Марині стало так недобре, що вона тут же вибігла з палати й одразу натрапила на його лікаря, вся в сльозах.

Він відвів її вбік і сказав:

– Не хвилюйтесь так. Все найгірше позаду. Він видужає, принаймні ми зробимо все можливе. Але… Бережіть його. Перевтома на роботі, це одне. А вдома, у сім’ї йому потрібен повний спокій.

Вадима виписали через місяць. Почувався він добре, а Марина поклялася, що більше ніколи не підвищить голос, не пред’явить жодної претензії, піде на пів ставки і стежитиме за ним, оберігатиме від поганого і любитиме…

На той момент вона вже знала, що носить під серцем їхнього малюка.

Того, хто, як сказав Вадим, витяг його з того світу.

Тепер їм обом є, заради кого жити, заради один одного і синочка, чи донечки. Вони поки що не знали, хто в них народиться, але знали одне: кохання не терпить сварок і розбірок.

Бережіть один одного, дорожіть своїм коханням. Немає нічого дорожчого за кохання. Хіба що дитина, вінець його творіння…

КІНЕЦЬ.