Марина прожила з Олександром дев’ять років. Вони побудували дім, у них народилась чудова донька, і здавалося, що на них чекає чудове майбутнє.

Але все змінилося, коли Марина дізналась, що її чоловік зраджує. Спершу вона відмовлялася вірити чуткам. Але одного вечора, коли вона залишилася вдома сама, випадково виявила доказ – записку з ім’ям іншої жінки. Марина хотіла випрати куртку чоловіка, і там знайшла цю записку.

Олександр не шукав відмовок, він чесно зізнався дружині, що у нього є інша жінка, і що вона для нього значно цікавіша, ніж Марина.

– І чим вона краща за мене? – запитала Марина.

– Усім. Усім краща. А тобі, Марино, варто потурбуватися про свій зовнішній вигляд, – боляче з докором сказав Олександр.

На роботі, в лікарні, Марина не могла стримати сліз. Вона не могла зрозуміти, чому це сталося. Як так могло бути? Вона намагалася бути ідеальною дружиною. А він? Чоловік ось так просто, одним махом, все перекреслив.

– Як ти це могла не помітити? – запитав її колега Юрій, коли побачив, як вона схилила голову і сльози котилися по її обличчю.

– Не знаю… Не могла повірити, що він міг так зрадити. Це настільки… боляче, – відповіла вона.

Згодом, коли вона зрозуміла, що чоловік давно живе на два фронти, Марина ухвалила рішення. Вона сказала собі, що її життя не має обертатися навколо чоловіка, який її зрадив.

Марина була лікарем від Бога, вона часто їздила в закордонні поїздки і підтримувала зв’язки з закордонними колегами.

Коли в неї в родині сталися негаразди, вона вирішила поїхати в Італію, щоб на деякий час змінити обстановку та зрозуміти, що робити далі.

Там її зустрів італійський лікар Андреа, з яким вона підтримувала дружні стосунки, коли їздила працювати в Рим кілька років тому.

Десь через пів року, перебуваючи на чужині, Марина відчула, що її життя починає змінюватися. Робота в Італії стала для неї не просто засобом заробітку, але й шансом розпочати все спочатку Вона навчилась бути сильною, незалежною.

Андреа був поруч, він не намагався завоювати її, просто був другом. Але його увага допомогла їй пройти через важкі часи. І ще, він постійно називав її “белла”.

І ось, коли все стало на свої місця, коли її життя нарешті почало налагоджуватися, вона отримала телефонний дзвінок. Це був Олександр.

– Марино, я… я не знаю, як це сказати, але ти повинна повернутися. Я зрозумів, що зробив помилку. Я все зіпсував. Я люблю тебе і хочу, щоб ми знову були разом.

Марина слухала його і в її душі змішалися почуття. Вона на мить уявила, як вони знову разом, як буде все так, як раніше. Але одразу згадала все, через що їй довелося пройти, і вона спіймала себе на думці, що так як колись, уже не буде.

– Я не готова знову до тебе повернутися. Тепер у мене нове життя. Я більше не буду твоєю тінню, Олександре.

– Я все зрозумів і змінився, – його голос тремтів від емоцій. – Просто дай мені шанс. Я готовий на все. Ти – моя єдина.

В ту мить Марина зрозуміла, що більше не може залишити себе в минулому. Не можна жити з людиною, яка колись порушила твої межі і втратила довіру.

– Ти забув, Олександре, що двічі в одну річку не ввійдеш, і що саме ти все зруйнував.

Він мовчав кілька секунд.

– Ти не можеш зрозуміти, як сильно я шкодую… але я не буду тебе більше тримати, якщо це твій вибір, – сказав Олександр, і лінія обірвалася.

Марина відклала телефон і подивилася на свою доньку, яка сиділа поруч. Вона зрозуміла, що навіть заради дочки не хоче повертатися до людини, яка її зрадила, все одно нічого не буде так, як раніше. Рішення було остаточним.

Минуло кілька років. Андреа і Марина стали парою, і з кожним роком їхнє спільне життя ставало все кращим. Вони разом подорожували, разом сміялися, разом переживали труднощі.

Марина навчилася отримувати від життя радість у простих речах: в обіймах, у спільних сніданках, у прогулянках вздовж узбережжя. Вона зрозуміла, що справжня сила не в тому, щоб триматися за минуле, а в тому, щоб йти вперед і будувати своє майбутнє.

Одного разу Марина з своїм італійським чоловіком приїхала додому. Олександр захотів зустрітися, начебто заради дочки.

Олександр виглядав втомленим, він наче постарів на кілька років. Він підійшов до Марини, і їхні погляди зустрілися.

– Ти була права, – тихо сказав Олександр. – Я… я не зумів зберегти те, що мав. І зрозумів, коли вже пізно. Пробач мене, Марино. Ти дуже красива. Я аж тепер зрозумів, що краса не в макіяжі і модних речах, краса – в очах людини, яку ти кохаєш.

Марина подивилася на нього і зітхнула. Вона була вдячна за уроки, які отримала від нього, але більше не мала бажання повертатися в минуле.

– Я не шкодую про нічого, Олександре. Кожен отримав те, на що заслужив.

Олександр ще довго стояв на місці і дивився услід колишній дружині, яка стала щасливою без нього. Він втратив не лише дружину, але і можливість спостерігати як росте його дитина.

Просто коли робиш серйозні кроки, треба розуміти і наслідки.

Джерело