Марина відклала лопату і важко опустилася на старий, обшарпаний стілець, що стояв одразу поруч із грядкою.

Вона подивилася на город і зітхнула…

Пора городів тільки-но почалася і справ було безліч, але копати грядки було найважче, а допомогти їй не було кому…

Так уже вийшло, що на білому світі Марина була зовсім одна.

Батьків її давно не стало, вона їх не пам’ятала, а з дитинства свого пам’ятала тільки дитячий будинок і не дуже легке життя там.

Точніше сказати, що для Марини життя там було, навіть, дуже важким, бо вона була дуже скромною, нерішучою і постояти за себе не могла.

Ось тоді за неї і став заступатись Вітя. Варто було комусь образити її, він був тут, як тут і завжди вставав на її захист.

Вітя був на два роки старший за Марину. Зв’язуватися з ним ніхто не хотів, тому незабаром Марині дали спокій і тільки тоді для неї і почалося відносно спокійне життя.

Марина з Віктором дружили до того моменту, поки він не випустився з дитячого будинку, а далі їхні доріжки розійшлися і вони більше ніколи не зустрічалися.

Марина після дитячого будинку пішла вчитися на швачку, а після училища так і залишилася в тому самому маленькому містечку, де й проходило її навчання.

Від дитячого будинку дали їй невелику кімнатку, де вона й мешкала деякий час.

З особистим життям у неї не складалося. Мала вона якусь неприязнь до чоловіків. Яку і чому, вона й сама не розуміла, але ніяк не могла її подолати.

Майже 10 років, після дитячого будинку, вона прожила одна, але все ж таки зустріла чоловіка, який зміг зворушити її серце і до якого вона не відчувала неприязні. Але і тут їй знову не пощастило.

Зі своїм чоловіком вони переїхали до його рідного села. Там він народився, там і мав свій, хоч і невеликий, але цілком добротний будинок.

Начебто, живи і радуйся, але з чоловіком її сталося нещастя, і його не стало. Марина знову залишилася сама.

До міста більше вона не повернулася, а інших стосунків так і не завела. Жила одна, працювала та вела своє невелике господарство.

З господарства були у неї кілька курочок, кізочка, та не дуже великий город.

Саме цей город і став останнім часом приносити Марині деякі незручності.

Стало їй важко управлятися з ним, особливо важко було копати землю, яка в її городі була важка і сира.

Перші роки вона, як могла, справлялася, а ось цей рік став найважчим.

Ще з дитинства мала вона була трохи слаба, і ось це її і підводило.

Напрацювавшись пів дня, вона вирішила, що сама цього року з городом не впорається, але й запускати його не в жодному разі не хотіла. Тоді й спало їй на думку наймати для роботи на городі якогось працівника з місцевих сільських мужичків.

Так, як сама вона з таким ніколи не стикалася, то вирішила з цим питанням звернутися до своєї сусідки з якою дружила. Більше Марина особливо ні з ким не спілкувалася.

Сусідка порадила їй Анатолія, місцевого чоловіка, який тимчасово залишився без роботи і зараз активно шукає будь-які підробітки.

Охарактеризувала вона його, як серйозного та строгого мужика, який свою роботу робив добре та швидко.

Анатолій прийшов, як і домовилися, рано-вранці.

Виглядав він справді серйозним і навіть похмурим. Без зайвих слів взявся він до роботи.

Марина, показавши, що робити, вирушила додому, щоб приготувати для працівника обід, оскільки чудово розуміла, що його треба буде погодувати. Все-таки робота важка і людина в будь якому разі втомиться.

На обід вирішила вона приготувати борщ, посмажити картоплю, дістати домашні соління і, звичайно, своє фірмове сало.

Поки Марина готувала, то поглядала у вікно і дивувалася, наскільки ж працьовитий і акуратний цей самий Анатолій.

Грядки виходили просто дивовижні.

Марина дивилася і душа її раділа, анітрохи не пошкодувала вона про свій вибір працівника і в душі дякувала сусідці за її пораду.

Коли все було готове та був накритий стіл Марина вийшла і покликала Анатолія обідати.

Той не відмовлявся, вмився прямо на вулиці колодязною водою і зайшов до будинку.

Був він небагатослівним, можна навіть сказати, що мовчазним.

Їв із задоволенням та охотою.

Марина хотіла було дістати ігристого, але на її подив Анатолій відмовився.

Пообідавши, він подякував господині, похвалив за обід і подався доробляти почате.

Надвечір було майже все дороблено, залишилося зробити зовсім трохи і Анатолій сказав, що прийде рано-вранці і все зробить. Оплату не взяв, сказав, що забере вранці, коли буде зроблено все до кінця.

Повечеряти його Марина вмовила, хоч чоловік і відмовлявся. Мабуть, як вирішила Марина, було йому незручно, але вона наполягла.

Вставала Марина рано, але саме наступного ранку, на свій величезний подив, проспала і прокинулася пізніше звичайного.

Прокинувшись, вона одразу підійшла до вікна та побачила, що Анатолій уже майже закінчував свою роботу.

Марині стало дуже незручно, було видно, що людина стараєтьсяі працює з раннього ранку, як він і обіцяв.

Одягнувшись і причепурившись, вона вийшла на вулицю і запросила Анатолія поснідати, але тепер він відмовився категорично і залишився доробляти свої справи. Втім, дуже скоро все було зроблено і Анатолій, отримавши розрахунок, розпрощався.

Після цього Марина бачила його кілька разів і вони навіть трохи поговорили, але цим все й обмежилося, а Марина раптом зрозуміла, що цей чоловік їй подобається і як не дивно, але теж не викликає у неї жодної неприязні, як і її покійний чоловік.

Ще він дуже нагадував їй того самого Віктора, котрий постійно заступався за неї в дитячому будинку.

Марина не знала чим саме нагадував, але відчувала це усією душею.

Порадитися їй було ні з ким, хіба що з тією самою сусідкою, яка й порекомендувала їй найняти Анатолія.

Спочатку вона соромилася, а потім вирішила, що не робить нічого поганого, тим більше, що він не був одружений і тоді Марина зважилася.

Сусідка її вибір схвалила і обіцяла всіляко допомогти і навіть придумала як.

Через тиждень у її чоловіка намічався ювілей, а з Анатолієм він був у хороших стосунках. Ось і було вирішено, що його туди запросять і звісно там буде і Марина. Ну, а там уже справа техніки.

Все у жінок вийшло якнайкраще і після того самого свята Анатолій і Марина зблизилися, а через кілька місяців зійшлися і стали жити разом.

Ніколи, після цього, Марина не пошкодувала про свій вибір і була впевнена, що вона пішла в правильному напрямку.

Саме це й дало їй дорогу до її щастя.

До такого довгоочікуваного щастя…