Чекаючи коханого біля дверей ЗАГСу півгодини і перебравши в голові всі можливі причини, чому Дмитро не прийшов у призначений час, Марина змогла припустити лише одне: з ним трапилася якась біда! Звичайно, заяву можна подати й іншого дня, але напевно трапилося щось недобре… І телефон не відповідає…

Марина влетіла в квартиру, де жив Дмитро з матір’ю і застала справді погану картину, дуже погану для її кохання: Дмитро спокійно сидів за столом і пив із мамою чай. Почав юлити, пояснювати, що мамі стало так зле, що вона не змогла після роботи самостійно дістатися до дому, і йому довелося на таксі везти її додому. А на дзвінок не міг відповісти, так як, не чув…

Зате Зоя Андріївна посміхалася посмішкою переможниці і нітрохи не була схожа на людину, якій ще зовсім недавно було дуже зле.

– Що я хочу сказати, Марино! – ніби продовжуючи давно розпочату розмову, звернулася до неї Зоя Андріївна. – Рано, я вважаю, вам одружуватися – Дмитрику ще вчитися треба, та й житла свого у вас немає.

Марина, не кажучи ні слова у відповідь, гучно закрила двері і побігла сходами. Ніхто її не покликав і не зупинив…

Спочатку Зоя Андріївна зраділа, що у її сина з’явилася, нарешті, дівчина. Дівчина непогана, і собою непогана. Та Зоя Андріївна будь-якій на той час рада була б. Ні, Дмитро її цілком видний хлопець. І не ледар якийсь чи гуляка.

Синочок він у Зої Андріївни дуже пізній – у тридцять шість років вона його народила. Вже й не думала заміж вийти – змолоду ніхто на неї не дивився, так чого вже в такому віці чекати… Скромна була Зоя – не любила бувати на людях. Може бути й тому, що не дуже видною дівчиною вона була. Біля гарних подруг вона зовсім непомітною була, а компанія таких же непоказних, як вона, і зовсім сумно виглядала… А улюбленим заняттям Зої були серіали по телевізору дивитись та хрестиком вишивати…

І раптом, коли вже мріяти про заміжжя перестала, познайомилася у подружки на дні народження з її сусідом. Знайомство ні до чого не зобов’язувало, Зоя почувалася вільно і легко, і несподівано ця зустріч обернулася бурхливим романом, а незабаром і заміжжям.

Чоловік був набагато молодший за Зою – енергійна, весела, компанейская людина. Однак невдовзі родина їх стала нагадувати байку про лебедя, рака та щуку. Зоїн чоловік тут одразу дві ролі виконував – і щуки, і лебедя, а Зоя була за рака. Ігореві хотілося то у водний похід на байдарках, то на посиденьки до друзів. Часто у відрядження їздив – ніколи їх не уникав і не відмовлявся – любив зміну місць.

І скрізь хотів із собою поряд Зою бачити – і в походах, і у друзів. А Зої завжди важко було від дому відірватися – їй би з чоловіком поруч на дивані сидіти…

Коли народився Дмитрик, Ігор у це щастя повірити не міг: з рук його не спускав, надивитися не міг…

А Зоя була така горда, дивлячись на це диво з пухкими ручками і ніжками, ніби сама його створила… Вона дуже змінилася після пологів – з головою пішла в турботи про синочка. Світ перестав для неї існувати. Залишилися лише Зоя та її синок. Разом зі світом зник для неї і чоловік. Їй здавалося блюзнірством, що в той час, коли вона занурена думками і турботами про найголовніше – про СИНА, чоловік як і раніше, як і до народження синочка, чекає на любов і увагу.

Не могла вона ні найменшої частинки себе відібрати в сина і віддати чоловікові! І Ігор пішов. На квартиру претендувати не став, аліменти платив справно, і навіть тоді, коли в його новій сім’ї було вже двоє дітей, Зоя у будь-який час могла зателефонувати колишньому і з надривом у голосі попросити у нього грошей на сина.

Ігор ніколи не відмовляв.

А Зоя Андріївна вперто називала його зрадником і вважала, що він у неоплатному боргу перед сином – адже Дмитро гідний лише найкращого, і це не обговорюється.

І так, він залишив навчання в одному ВНЗ, і в другому. І батько платив за його навчання – ну не знайшла себе дитина, вчасно зрозумів, що точні науки і техніка – це не його шлях… У нього багатюча уява, він творча натура, можливо тому його й приваблюють так комп’ютерні ігри!

Так, він всі ночі проводить біля екрану ноутбука, він вибудовує там свій світ, і цей світ дозволяє йому відчути себе королем. І Зоя Андріївна свято вірить у те, що на Дмитра чекає велике майбутнє, але ось зараз треба його якось підтримати, дати йому відповідну освіту.

Тільки перетягнути Дмитра з віртуальної реальності в справжню і хоч якось навчити працювати – це, вважала Зоя Андріївна, прямий обов’язок батька. А якщо батько не в змозі це зробити і намагається провину за виховання, як він каже, ледаря, перекласти на Зою Андріївну, то хай хоч грошей дає! Працювати Дмитру ніколи – вдень ​​він спить після своїх нічних посиденьок…

Зоя Андріївна ледве стримувалася від обурення, коли в останній раз Ігор відмовився фінансувати безробітного сина. У двадцять п’ять років, вигукував він у слухавку, йому самому настав час піклуватися про матір і її забезпечувати! Звинувачував люблячу матір у тому, що вона нібито заважає синові подорослішати, оточуючи його своєю турботою так, що син у неї, як у коробці, обкладений ватою живе!

І ось невдовзі після цієї ​​розмови з Дмитром щось сталося. Він раптом став час від часу розлучатися зі своїм найкращим другом – ноутбуком. Став виходити з дому і довго десь пропадати…

Зізнався, що через сайт знайомств познайомився з дівчиною – то й була Марина. Дімі раптом чомусь стало соромно зізнатися Марині, що він у свої двадцять п’ять років ще ні гривні не заробив, живучи досі на гроші батьків.

Для нього стало відкриттям, що для того, щоб заробляти диплом необов’язковий. Мама йому про це не говорила… Дмитро спочатку влаштувався рознощиком їжі, і в нього з’явилися свої гроші! І він з гордістю повідомив Марині, що у кафе розплачується цими своїми заробленими грошима.

Марина стала для нього реальним світом. А Зоя Андріївна дивилася на метаморфози, що відбувалися з Дмитром, і то раділа, то сварила.

Так, синочок стає самостійним, хоч і із запізненням… Звичайно, краще пізно, ніж ніколи! Та тільки навчившись самостійно ходити, хто знає, як далеко він може зайти!

Дізнавшись про те, що Дмитро та Марина вирішили подати заяву до ЗАГСУу, Зоя Андріївна розізлилася. Щоб її син одружився з першою-ліпшою – ні за що! У нього не було жодного вибору! Рано її синові впрягатися в сімейні узи – він ще не нагулявся! Взявся тягати важкі короби, щоб заробляти гроші для цієї жінки – швидко забрала Маринка мого хлопчика, в якого я вклала все моє життя!

Думки ці набатом кртилися в голові Зої Андріївни. Вона вирішила: “Ні за що не віддам! ​​Працюватиму ще більше, більше візьму репетиторських годинника – адже в мене великий досвід, впораюся! Прогодую синочка, тільки нехай знову почне вчитися! Не дозволю, щоб він через якусь там Маринку відмовився від вищої освіти і все життя працював на неї!

Бажання ніколи не розлучатися з сином і врятувати його від сімейних уз, якими намагається обплутати Дмитра ненависна Маринка, переконало Зою Андріївну прикинутися в той день дуже нездужолю і переконати сина “відкласти” рішення одружитися в той час, коли його мати “однієї ногою на тому світі”. На невизначений термін.

КІНЕЦЬ.