Вихідний! Женя чудово виспався і, все ще валячись у ліжку, ліниво роздумував, як би йому провести цей день. Уява малювала картинки безтурботності.

Ось його призовно манить диван, ось по-дружньому підморгує ігрова приставка, а холодильник на кухні загадково бурчить, пропонуючи підійти і зазирнути у своє багате на смак нутро.

Ці прекрасні картинки змушували Женю блаженно жмуритися та посміхатися новому дню. Але раптом у кімнату влетів неврахований у мріях фактор і одразу ж розкидав Жені мрії по закутках свідомості.

У кімнаті матеріалізувалася Марина, дружина Жені та руйнівниця ілюзій за сумісництвом. Її вигляд одразу не сподобався Жені. Коли Марина має такий вигляд, значить, комусь належить страждати. Найчастіше страждав саме Женя. Йому, як чоловікові, було покладено за посадою.

У шлунку забурчало, а в горлі якось різко пересохло. Женя спробував відгородитися від дружини ковдрою, але кволий захист був безжально зламаний.

– Майже дванадцята година, а ти тільки очі відкрив, – якимось ласкавим голосом промовила Марина, від чого по Жені почали марширувати полиці мурашок.

– Т-так, вихідний, – якось пискляво обурився Женя і сам скривився від того, як жалісливо це прозвучало. На левовий рик його голос зараз не був схожий зовсім.

– Так і в мене вихідний! Але я вже встигла встати, вмити дитину, погодувати її сніданком, закинути прання і почати готувати обід, поки ваша пузата величність спочиває!

– Чого це пузата?! – спробував образитися Женя, старанно втягуючи живіт. Але навіть у лежачому положенні йому не вдалося його втягнути до кубиків преса, адже колись вони були.

Дружина, яка зі скепсисом спостерігала за його потугами, посміхнулася і заявила, що у Жені є чудова можливість розтрусити свою “трудову мозоль”, а заразом провести час із сином.

Потім вона почала перелічувати, що сьогодні належить Жені зробити. Якщо коротко, то зараз чоловік іде вмиватися, снідати, а потім бере сина під пахву, під іншу прихоплює різні дитячі прибамбаси, і щоби Марина їх до вечора вдома не бачила.

– Судячи з того, як ображено ти випинаєш нижню губу, ти, любий, чимось незадоволений? Ну, то я готова із задоволенням з тобою помінятися. Я

йду гуляти з сином, а ти проводиш прибирання в квартирі, готуєш обід і вечерю, переш і розвішуєш білизну… – почала перераховувати Марина, але Женя вже підтягнув випнуту губу і бадьоро схопився з ліжка, зображуючи повну готовність уже зараз бігти на прогулянку. з сином.

Якось він уже посперечався з дружиною і спробував навести в квартирі порядок, навіть був гордий результатом, поки не прийшла дружина і не стала його, як кошеня, тикати носом у весь бруд, якого він сам не помітив. А тоді Женя насправді намагався прибирати і витратив на це заняття цілих чотири години.

Щоб знову не переживати ту ганьбу, Женя стрімким бурундуком побіг вмиватися та снідати. За цей час Марина вже встигла нагодувати сина обідом, одягнути і зібрати в купу іграшки, які Женя мала взяти з собою.

Поки на нього “заодно” не повісили ще якусь корисну справу, Женя підхопив зацікавленого метушнею сина, навантажився іграшками і потягнувся до ліфта, розглядаючи маршрут руху через вікно екскаватора, який йому доводилося тримати підборіддям.

Чудом не розсипавши гору іграшок дорогою, Женя з полегшенням завантажив сина та його скарб на дитячий майданчик. Дитина одразу плюхнулася в пісочницю, а Женя, розминаючи затеклі руки, сів на лавку.

Син діловито копався у горі своїх іграшок, за які свого часу сам Женя віддав би душу. Знайшовши щось підходяще, син вирушив до іншого хлопчика, а Женя, вважавши свою місію майже виконаною, дивився в телефон.

У цей час на майданчику з’явився ще один чоловік, догори завантажений дитиною та її ігровим майном. Женя з чоловіком був незнайомий, але відразу впізнав у ньому побратима.

Незнайомець завантажив дитину поруч із пісочницею, а сам попрямував до лавки, на якій Женя вже завбачливо потіснився.

Чоловіки представилися, потиснули один одному руки, а потім мовчки стали дивитися на дітей, які без особливих інтересів копалися в іграшках, періодично показуючи щось один одному.

– Ось… У нашому дитинстві такого достатку не було, – простягнув новий знайомий Жені, який назвався Геною.

Женя закивав головою, підтримавши співрозмовника. Початок бесіді було покладено і чоловіки почали згадувати, яким було їхнє дитинство.

Згадали рогатки, “стрілялки” з напальчника та глоду чи горобини, дерев’яні шаблі, та й просто палиці, які хоч віддалено нагадували обрисами пістолети.

– Тату, пішли додому, мені нудно! – порушивши плавний хід бесіди до Жені підбіг син і примхливо випнув нижню губу.

За кілька секунд підбіг син і до Гени, висловивши аналогічне прохання. Чоловіки переглянулись між собою. Їх обох на дитячий майданчик заслали дружини, і обидва розуміли, що додому зараз ну ніяк не можна.

– Чого це вам нудно? У вас такі класні іграшки, а ви “нудно”! Та ви просто грати не вмієте! Ану, ходімо! – підвівся з лави Женя і попрямував із сином до їхньої купи іграшок. За кілька хвилин до них приєдналися й Гена із сином.

Марина в неспішному темпі встигла прибрати вдома, перепрати і розвісити білизну, приготувати вечерю, в тиші та спокої випити кави, а чоловіка та сина все ще не було.

Вона думала, що він кожні півгодини їй дзвонитиме і питатиме, коли вже можна повернутися додому, але жодного дзвінка досі не було. І Марину це вже починало непокоїти.

Марина сама зателефонувала чоловікові, сказавши, що вони можуть повертатися додому, думаючи, що вже через п’ять хвилин почує хлопок вхідних дверей, але вже півгодини минуло, а чоловіка з сином будинку все ще не було.

Зателефонувавши ще раз Марина дізналася, що чоловік із сином на майданчику. При цьому в голосі чоловіка явно прозирало невдоволення, ніби Марина не благу звістку про повернення додому принесла, а відривала його від чогось важливого.

На жаль, вікна їхньої квартири не виходили у двір, тож Марині довелося одягатися та виходити з дому. Поведінка чоловіка її зацікавила.

На майданчику Марина побачила трьох дітей та трьох дорослих мужиків, які розташувалися біля пісочниці та захоплено у щось грали, використовуючи дитячі екскаватори, крани та інші іграшки.

– А мій екскаватор отак може! А біля твого крана навіть стріла не висувається! – завзято вигукував Женя, возячи машинкою по піску. Поруч захоплено сміявся син.

– Зате в мого крана башта крутиться і гачок опускається! – не менш завзято відповідав йому якийсь незнайомий Марині чоловік, наочно демонструючи можливості іграшки.

– Зате у мене взагалі машинка на радіокеруванні! – гарячкував третій, але поки його машинка буксувала в піску і виглядала непереконливо.

– Ой, та подумаєш! Саня, ану включи сирену на нашій пожежній машині, – звернувся Женя до сина і той відразу ж виконав доручення батька.

Марина в німому здивуванні дивилася на те, що твориться в пісочниці, поки до неї не приєдналися ще дві жінки, мабуть, дружини та мами нових приятелів чоловіка та сина.

Жінки подивилися на своїх чоловіків, які не звертали на них ніякої уваги, потім зрозуміло переглянулися і стали збирати своїх чоловіків, які загралися, додому.

– Пацани! А в мене вдома гелікоптер на радіокеруванні є, завтра винесу! – крикнув наостанок один із чоловіків, якого дружина підпихала в спину у бік під’їзду.

– Гелікоптер… У мене ось залізниця є, це крутіше, – бурчав собі під ніс Женя, якого дружина теж за руку тягла додому. – Завтра і подивимося, у кого техніка крутіша!

Марина страшенно закотила очі і подвоїла зусилля, намагаючись якнайшвидше відвести чоловіка та сина додому. На столі вже вечеря холоне.

КІНЕЦЬ.