Марина була сама не своя. Вона вже з пів години безцільно ходила по квартирі і плакала.

-Як вона могла! Це просто в голові не вкладається, – думала дівчина.

Нарешті вона сіла за стіл і налила собі чаю.

-Ну як таке могло статися? Розповісти комусь, то не повірять! – думала вона.

Заміж Марина вийшла у 18 років, одразу після школи. Не тому що це було кохання. Просто їй дуже хотілося нарешті вибратися з рідного дому.

Дівчинці було всього 9 років, коли не стало її тата, якого вона дуже любила.

Її мати після цього втратила інтерес до всього. Ні, вона продовжувала ходити на роботу, перевіряла уроки, готувала їсти і купувала одяг доньці.

Але жодного інтересу до особистого життя дитини жінка не виявляла.

Тому, коли сусідський Володька, який був лише на два роки старший, запропонував вийти за нього заміж, Марина не вагалася жодної хвилини.

Батьки хлопця не особливо зраділи ранньому одруженню сина, але коли їм повідомили, що зовсім скоро вони стануть бабусею та дідусем – змирилися.
Зіграли скромне весілля і Марина переїхала до їхнього будинку.

Спочатку все йшло непогано. Свекруха була жінка весела, не сварилася, з невісткою порозумілася.

А коли народився Дениска, то взагалі радості не було меж.

Володя влаштувався працювати водієм.

Свекор теж завжди був на роботі. Свекруха поралася то в саду, то з онуком. А Марина занудьгувала.

Щоб влаштуватися на більш-менш пристойну роботу, не було освіти. А стояти за прилавком не хотілося.

І дівчина згадала, що непогано малювала у дитинстві.

Вона передивилася численні пропозиції і знайшла курси дизайнера. І, як не дивно, справа пішла.

Вже через півроку, вона приймала замовлення і хвацько малювала нескладні завдання.

Робота їй подобалася, і дівчина вирішила вступати до інституту.

І тут почалося. Привітна до цього свекруха прямо змінилася.

-Яке ще навчання? А з дитиною хто сидітиме?!

Чоловік теж був проти:

-Ще чого не вистачало! З молодими, неодруженими студентами цілими днями сидіти?

Марина була здивована: з чого така реакція? Якщо вона ці три роки нікуди не ходила і жодного інтересу до чужих чоловіків, не виявляла, то чому вона має взагалі це робити зараз?

Вона спробувала все пояснити. Не виходило…

Марина навіть до матері сходила. Та, як завжди, мовчки вислухала і раптом запропонувала переїхати в столицю – до сестри батька.

Та жила сама, часто була слаба і давно кликала родичку до себе. І мати виявляється вже знайшла покупця на свою квартиру.

Тоді дівчина зібрала сина та поїхала до тітки в Київ.

Тітка їхньому приїзду зраділа. Прийняла, як рідних і за Дениском приглядати погодилася.

Наступні кілька місяців були дуже важкі – приїжджав Володька, стукав у двері, казав що забере сина.

На вмовляння Марини поговорити, обговорити все – тільки сварився.

Вгамувався він тільки після того, як тітка Катя написала заяву.

І тільки після цього колишня родичі таки спромоглися зустрітися, посидіти, поговорити.

Абияк дійшли згоди – Марина подає на розлучення, але не перешкоджає спілкуванню сина з бабусею, дідусем і батьком.

А потім сталося те, чого дівчина й хотіла: вона вступила до інституту.

Так, спочатку їй було важко – і старша вже, і син є. Та й грошей не вистачало, незважаючи на аліменти. Але успіхи у навчанні тішили.

Вже на другому курсі вона влаштувалася працювати у фірму з озеленення, і незабаром її впізнавали власники дорогих ділянок: дівчина мала явний талант.

З матір’ю вона, як і раніше, спілкувалася рідко. Та купила невелику, але чисту квартиру у п’ятиповерхівці, неподалік від тітки.

Жінка влаштувалася на роботу і особливо доньці не докучала.

Марина успішно закінчила інститут. Жила вона в квартирі тітки тепер тільки з сином – тітки, на той час, вже не стало…

Син пішов до школи. Володимир одружився вдруге, у нього з’явилися діти, і він майже забув про колишню дружину.

І все було б непогано, окрім одного: ніяк не складалося особисте життя.

Якось Марину запросили облаштувати ділянку біля нового будинку.

Вона приїхала, подивилася. Будинок був невеликий, але ділянка виявилася несподівано цікавою. Марина зробила начерки і ввечері поїхала показувати свої пропозиції господареві.

Вона увійшла до будинку і зрозуміла – це саме він!

Назустріч їй ішов чоловік її мрії. Не дуже молодий, але міцний і підтягнутий, з благородною сивиною та уважними очима.

Чоловік подивився її начерки, похвалив. І сказав, що вона може розпочинати завтра.

Марина взялася до роботи. Щодня вона приїжджала до Вадима Вікторовича, але бачила його дуже рідко: він мав невелику фірму і постійно був на роботі.

Сім’ї в нього не було. Жінка, яка іноді допомагала йому по господарству під великим секретом повідомила, що дружини господаря не стало вже давно. А він так і не одружився, хоч претенденток було чимало.

Якось вона приїхала на роботу і дуже здивувалася, що Вадим був удома.

Чоловік вийшов на подвірʼя, подивився те, що вона та її помічники встигли зробити, похвалив. А потім запропонував повечеряти разом…

Вони сиділи на веранді, їли шашлик, пили ігристе і розмовляли.

Марині було дуже добре. Вона розповідала про себе, про сина, роботу. Вадим більше слухав. А потім запропонував залишитись ночувати – їхати далеко і вже пізно.

Марина зателефонувала подрузі, та погодилася посидіти з Денисом, а жінка вирушила у виділену їй кімнату.

Потім ще кілька разів повторювалися ці вечері та ночівлі. Але, на розчарування Марини, все залишалося на рівні дружнього спілкування.

До того самого дня…

В той день Вадим приїхав із роботи рано. Він був дуже веселий: насвистував щось і мало не пританцьовував.

-А, Маринко, радий вас бачити! Вибачте, сьогодні я не можу з вами повечеряти. У мене гості. Точніше – гостя!

-Гостя? – застигла Марина.

-Так. Уявіть, я зустрів свою однокурсницю. Колись я був закоханий в неї. Але вона обрала іншого… І всі ці роки я не знав, де вона. А вона, виявляється, давно вільна! І ось сьогодні вона приїде до мене в гості!

Марина слухала і не вірила: – Ну як же так?! Він не звернув уваги на неї – молоду і гарну, а запросив у гості ровесницю?!

І Марина вирішила не їхати, а залишитись і подивитися на розлучницю.

Увечері вона поставила машину за воротами, а сама сіла на лавці біля сусіднього будинку.

У сутінках під’їхало таксі і Вадим вийшов відчиняти двері.

При світлі ліхтаря Марина побачила струнку жінку в елегантній сукні, яка виходила з автомобіля.

Ось вона повернулася до Вадима, який зустрічав її, і… Марина не повірила своїм очам – та жінка була її мати!

Вона одразу шмигнула за кущ, але ні Вадим, ні мама не почули її. Вона дивилася, як вони йдуть під’їзною алеєю, яку вона так красиво обробила і прикрасила, а їй хотілося плакати.

-Як так??? Чому?

Вона ще трохи подивилася на ліхтарики, які Марина сама розвішувала над верандою.

Вона уявляла, як її мати сидить у кріслі, де часто сиділа сама Марина. Як Вадим приносить ігристе. Як вони розмовляють та сміються. Як їм добре разом…

У наступні дні Вадима вона більше не зустрічала, а її робота була практично завершена.

Вадимова помічниця говорила, що господар приїжджає тепер дуже пізно, а іноді взагалі не приїжджає.

І дівчина зрозуміла – він ночує у її матері.

Якось вона вирішила впевнитися в цьому і поїхала до її будинку.

Побачивши машину Вадима у дворі, вона зрозуміла:

-Так. Все так і є…

Того вечора вона довго дивилася у вікно і думала:

-Як так могло статися?..

Скільки Марина не копалась у пам’яті, вона не могла пригадати нічого хорошого, доброго, світлого, пов’язаного з мамою.

Вони жили паралельними життями після того, як не стало тата.

І ось – ці життя перетнулися. Але чому саме так?!

Марина важко зітхнула. Ось і нема її кохання…

Треба розпочинати все спочатку. Зрештою, вона має одну перевагу – молодість.

А життя починається і в сорок… І в пʼятдесят…

Вона це тепер точно знає. З прикладу її матері…