Марина здивувалася, що двері на дачі не зачинені. Вона увійшла й одразу помітила, що довкола все якось не так – на веранді валяється чийсь одяг із не вивернутими рукавами. На столі стояли немиті чашки та залишки їжі на тарілці.

Марині стало ніяково – у них було не прийнято речі розкидати і посуд брудний залишати. Та й взагалі, хто міг тут бути, якщо свекруха зі свекром лише за тиждень приїхати на дачу збиралися. А чоловік Марини лише завтра приїде із відрядження.

Вони з ним під вихідні разом збиралися поїхати після його повернення, але тут у Марини раптом так склалося, що відгули дали. Ось вона одна і приїхала прибратися, затишок навести.

З кімнати почулися дивні звуки, наче там хтось є.

І тут Марина запідозрила недобре!

Перша думка була – хтось забрався до них на дачу, доки немає нікого. У них тут і крупи, і макарони, і тушонка в льосі, і кава з чаєм! Свекруха запаслася капітально.

І тут Марину пронизала інша думка – а раптом Толік зовсім і не у відрядженні?

Раптом він з кимось приїхав на дачу, з якоюсь дівчиною, а Марина наївна приїхала прибирати.

Раптом Толік з цією сидить там, і чекає, що вони якось зможуть вийти непоміченими!

Марина розхвилювалася від цієї думки, але тут же їй стало соромно. Що за нісенітниця, вони всього два роки одружені і Толік їй приводу не давав жодного разу так думати. Їй стало соромно і вона відчинила двері – будь, що буде!

І застигла здивовано: – Хто це?

На дивані під пледом міцно спала молода дівчина, зовсім молоденька. Світле волосся, милий носик. Дівчина заворушилася, закуталася в плед, наче їй холодно. І сонно розплющила очі.

– Мамо, це ти? А я вся промокла під дощем і заснула, – дівчина сонно посміхнулася, зімкнула вії і продовжила спати. А Марина швидко вискочила з дому, на мить їй навіть здалося, що це не їхня хата. Ну не могла ж вона переплутати їхню дачу, хоча колір стін якийсь не той. Може їй все це здалося?

У Марини присіла на лавку біля ганку. Адже й лавочки такої у них не було!

Вона заплющила очі і порахувала до десяти. Це була ще дитяча звичка, бабуся її навчила – коли сильно хвилюєшся, замружся і дорахуй повільно до десяти.

І все налагодиться!

Марина розплющила очі – вона сиділа на дошці біля ганку, яку на двох пеньках закріпили її свекор і Толік. Телефон у кишені завібрував, це був чоловік.

– Марино, ти чого не відповідаєш? Третій раз тобі дзвоню, у тебе все гаразд? Ти вдома?

Марина зраділа і плутано почала розповідати, що в них на дачі, в хаті… якась дівчина, все розкидано!

– Та не може бути? – Не повірив Толік, – Кому потрібна наша дача? Ти точно це бачила?

– Так, звичайно, ось же, вона на зеленому дивані спить, уявляєш? Голову підняла, назвала мене чомусь мамою і знову заснула!

Ось я увійшла на веранду, ось у кімнату увійшла, ой, Толік, а тут і справді немає нікого. І нічого не розкидано, Толік, але я ж на власні очі бачила! На дивані! – голос у Марини був зхвильований.

– Марино, може ти на роботі перевтомилася? Ти взагалі навіщо туди приїхала одна? Прибратися? Сюрприз хотіла влаштувати? Ну Марино, може татові зателефонувати, хай за тобою приїде? Я тільки завтра повернуся, буду за тебе переживати. І потім, ти забула, у нас у залі диван коричневий, а не зелений, – Толік так щиро за неї хвилювався, що Марині знову стало соромно за свої думки. Вона увійшла до зали – і справді диван коричневий. А дівчина на зеленому дивані спала, дивно все це!

Марина електричкою додому повернулася, їй було не по собі одній на дачі залишатися. У п’ятницю Толік приїхав, а Марина вже майже заспокоїлася. Вони провели чудові вихідні удвох. А невдовзі Марина зрозуміла, що вона вагітна.

Ця історія дивна з часом майже забула, майже стерлася з пам’яті. Марині навіть стало здаватися, що цього й не було. Що все це їй просто здалося з якоїсь незрозумілої причини.

У них із Толіком донька Іринка підростала. До першого класу пішла, бантики на кісках.

Ой – Ірочці вже десять років – перший ювілей!

А роки летять, роки, як птахи, летять!

– Мамо, давай мої шістнадцять років на дачі відзначимо, весна, тепло вже, га мамо? – Запропонувала Ірочка, – дачні друзі мої прийдуть, біля багаття посидимо, Дмитро Мельник приїде, можна, так мамо?

– А як ти поїдеш? У тебе ж іспити, тато тільки ввечері у п’ятницю прямо з відрядження на дачу поїде. А ти хотіла там щось підготувати? – про себе Марина розчулювалася, Господи, яка у них дочка вже доросла. Вчиться добре, жодних проблем з нею немає, золота дитина!

– Мамо, я електричкою доїду, мене Дмитро зустріне на машині, йому вже вісімнадцять виповнилося, він права отримав, батько йому машину дає. Там до станції зовсім недалеко, ну гаразд, мамо? А ви з татом потім приїдете? – Ірочка мабуть все продумала, от молодець!

– Ну добре, Дмитра ми з дитинства знаємо, і батьків його теж, я не проти, – Марина і сама була задоволена, що така дочка самостійна.

Увечері після роботи у п’ятницю Марина помчала на дачу. Іра вже має бути там, але щось не подзвонила, видно з Дмитром заговорилася. Після дощу визирнуло сонце, все навколо зазеленіло, як добре весною!

Іринка навіть двері не зачинила. Під дощ щось потрапила, мокрі речі кинула. Чай на столі недопитий.

Марина з веранди зайшла до кімнати – ну точно, мабуть під дощ потрапила, чаю напилась, і заснула! Лежить на дивані під пледом!

– Мааа-мо, як добре, що ти приїхала! Уявляєш, у Дмитра машина заглохла, я від станції під дощем через ліс йшла. Промокла, Дмитро потім прийшов, чаєм мене відпоював, поїхав мені щось від купити. Мамо, він такий дбайливий, а тобі подобається Дмитро?… – Іринка ще сонна лежала на живані. Сидить у пледі загорнута на зеленому дивані, вони з Толіком цей диван минулого року купили, старий коричневий зовсім не годився, довго він їм служив вірою та правдою.

“Адже я все це вже бачила”! – Марина раптом все згадала. Той дивний день, звуки в порожньому будинку, скрип дивана, спляча дівчина зі світлим волоссям. Яка спросоння, побачивши Марину, назвала її мамою! Так значить це мені дочку мою показали, на мить майбутнє відкрили, а я думала, гадала – що це за дівчина! Ну треба ж, нізащо не повірила б, якби мені хтось щось подібне розповів.

Марина спробувала Толіку розповісти, але він тільки розсміявся,

– Ех, Марино, кохання моє, ти в мене не змінюєшся. Така сама красива жінка у всій окрузі, і така ж фантазерка, як і сімнадцять років тому!

Марина не стала переконувати чоловіка. Чоловіки в таке рідко вірять, але сама вона тепер достеменно знала, що бачила тоді свою майбутню доньку Іринку.

Адже диван був зелений! Зелений!

Є дива у світі, тільки не всім вдається їх побачити.

КІНЕЦЬ.