Відчувши себе зайвою серед галасливого застілля, Марина попрямувала до виходу, намагаючись не привертати увагу гостей.

Їй було соромно й сумно, що вона не може щиро порадіти за старшу сестру цього знаменного для неї дня.

Надія виходила заміж. І не за абикого! За видного та привабливого Артема.

За ним ще зі школи всі дівчата бігали. Багато хто був таємно в нього закоханий.

Марина не стала винятком.

Назавжди закарбувався в памʼяті момент, коли Надя привела нареченого в дім. Познайомитись з батьками. Молодшу сестру той уже знав. Скільки разів у школі бачились.

У Маринки при кожній зустрічі починало шалено калатати серце. А об’єкт її обожнювань навіть не здогадувався, розсіяно кивав на її привітання і далі йшов своєю дорогою…

-Чому життя так несправедливо влаштоване? – думала дівчина. – Все найкраще завжди дістається Надії.

Їй з дитинства купують гарне вбрання. А молодшій доводиться його за нею доношувати.

У батьків Надія улюблениця.

На все літо відправляють сестру до тітки на море. Та повертається перед початком навчального року.

Засмагла і відпочила.

А Марина має проводити канікули із бабусею на дачі. Допомагати тій на грядках. Закривати на зиму компоти та помідори з огірками. Варити варення.

-Щоб добре відпочити, треба, як слід, цілий рік попрацювати, – міркувала мати, коли Маринка казала, що хоче поїхати на море.

-Ось твоя сестра навчається на одні п’ятірки, зауважень від вчителів у неї немає!

Вона заслужила на цю поїздку. А в тебе в щоденнику що? І до школи нас із батьком викликали. Навіщо з однокласницею посварилась? Хіба цього ми тебе вчили?

Дівчинці дуже хочеться розповісти, як справа до сварки дійшла. Просто не змогла спокійно стояти і слухати, як дівчисько про старшу сестру погане говорить. Що та надто багато собі з хлопчиками дозволяє. Навіть слівця підходящі з нагоди вивернула, які зовсім не втішно характеризують Надю.

Але мамі про це краще не знати. Бо знову в школу піде, сварка ще більша буде. Наді від цього тільки гірше буде.

Її мовчання мати сприймає по-своєму.

-Мовчиш? Нема чого сказати у своє виправдання? Брала б приклад зі старшої. Як тільки далі жити збираєшся? Страшно подумати, що з тебе виросте…

Намагаючись не розплакатися, дівчинка йшла збирати свої речі. Завтра на ранковій електричці вона поїде до бабусі…

Ось хто її розуміє та любить по-справжньому.

Напевно, тісто поставила, щоб внучку свіжою випічкою побалувати…

…У житті на дачі були свої переваги.

Попрацювавши на садовій ділянці, увечері Марина йшла на озеро. Вода у ньому завжди холодна.

Але ж як освіжає! Вона плаває, і погані думки розчиняються самі по собі.

Повертається, а на неї вже чекають. Бабуся заварила чай. Накрила їм на затишній веранді під симпатичним зеленим абажуром. Дістала улюблене малинове варення.

Якось онука намагалася порахувати, скільки банок та закриває, що воно ніколи не закінчується? З рахунку збилася. Головне, що всім вистачає. Їм на всю родину наварить, сусідів почастує.

За чаєм точаться неспішні розмови.

-Як вийшло, що ти посварилась так? Начебто ж спокійна, – хитро мружилась бабуся. – Давай, кажи. Мати нічого не дізнається!

Марина бачила непідробний інтерес в очах бабусі. Слова самі аж просились назовні…

-Знаєш, я теж так вчинила б, не змогла стриматися, – задумливо каже бабуся.

-Невже ти теж могла колись отак сильно посваритись?!

-Та було діло… подобався мені один хлопчик, ну і не тільки мені…

Непомітно настала пора спати.

-Засиділися ми з тобою, рано вставати. Малину збирати ще, огірки поливати. Вдень спеку обіцяють, будемо вдома відсиджуватись…

Добре з бабусею на дачі. І засмагнути можна не гірше, ніж під південним сонечком.

Головне, поряд рідна людина, якій цікаві твої проблеми та мрії. Хто вислухає, не відмахнувшись і не перебивши. Дасть пораду, якщо потрібно.

…Канікули добігали кінця. Повернення до міста Марина відтягувала до останнього. Небажання знову відчути себе непотрібною та чужою у власній родині.

Гаразд, хоч із Надею вони дружні. Старша любить сестричку. Іноді дає поносити тій якусь річ, що сподобалася. Намагається заступатися, якщо батьки починають сваритися за чергову двійку, чи зауваження у щоденнику.

-Мамо, не всі ж вченими народжуються! Зате вона смачно пиріжки вміє пекти, як у бабусі.

-Теж мені здобуток, – пирхала мати.

-Ось і проведе все життя біля плити, бо ні до чого більше прагнути не хоче.

Марина все це чула і думала: якби мама знала, яка вона неправа…

Вона навіть і не здогадується, як молодша любить писати. Пише у вільний час для себе. Все, що на думку спаде. Про хлопців із класу. Про бабусиних сусідів по дачі. Про те, як гарно буває вечорами в селі, аж дух захоплює…

…Ось від Наді своє захоплення приховати і не вдалося. Дівчатка ділять одну кімнату на двох. Якось Надії здалося дивним, що сестра так довго сидить за письмовим столом. Невже за розум взялася, і уроки робить аж до ночі?

Зазирнула до неї через плече, швидко пробігла очима на написане на екрані комп’ютера, подарованого бабусею на шістнадцятиліття. Їй стало так цікаво, що не могла відірватися.

-Ну ти даєш! – захоплено видихнула Надя, по-іншому подивившись на сестру.

Наче вперше ту роздивилася.

-Це ти сама сама придумала? Чудово! Ні, справді! Не чекала, що в мене така здібна сестричка. А десь пробувала видаватися? Показувала комусь свої роботи?

Маринка похитала головою. Сестра стала другою людиною, яка дізналася про її захоплення. Першою, звісно, ​​бабуся. Та внучку всіляко заохочувала. До речі, комп’ютер вона купила саме з цією метою. Щоб та могла спокійно на ньому працювати і не питати постійно у старшої.

-Даси ще почитати? – попросила Надя.

Пів ночі вона вивчала праці молодшої.

Вранці зробила однозначний вердикт: треба спробувати це видати.

-Відправимо одразу до кількох видавництв і чекатимемо на відповідь! Впевнена, що приймуть!

Маринка й сама про це думала. Але все не наважувалася на сміливий крок. Та й що особливого вона написала? Про життя сусідів із села? Про стосунки між однокласниками? Кому це може бути цікаво?

-Ще й як може! – запевнила сестра і зголосилася їй допомагати.

Особисто простежила, щоб оповідання потрапили у потрібні видавництва.

На відповідь чекали довго. Хтось взагалі не відповів. Хтось відмовив у ввічливій формі.

Марина засмутилася. Дурна витівка. Тільки дарма згаяли час. Але набагато більше часу було шкода своєї мрії, що вислизала на очах.

І раптом новина. В одному місці виявили інтерес до її робіт, запропонували співпрацю.

-Якби не ти… – сказала Наді, міцно обіймаючи сестру.

-Перший гонорар навпіл, – пожартувала та.

Мама, дізнавшись, що дочка щось там написала і хтось вирішив видати, неймовірно здивувалася.

-Тобі, мабуть, Надійка допомогла.

-Допомогла, – погодилася дочка.

Це було правдою. Прикро, що її заслуги в успіху ніхто не побачив.

Одна бабуся щиро пораділа за онучку.

-Я завжди вірила в тебе. Знала, що все вийде. Головне, не зупиняйся на досягнутому. Продовжуй працювати й надалі. Пам’ятай – успіх приходить не до талановитих, а до впертих.

Наслідуючи її пораду, Марина з головою віддалася улюбленій справі. Здавалося б, життя заграло новими фарбами. Навіть по навчанню підтягнула. Незабаром вступати в інститут.

Все йшло своєю чергою. І тут цей Артем…

Вона сама не помітила, як закохалася. Про те, що хлопець колись зверне на неї увагу, і не думала.

-Нічого, скоро піду вчитися, не бачитимуся з ним, і забуду, – думала вона.

Але доля розпорядилася по-своєму.

Якось Надя привела його до них у будинок, оголосила своїм нареченим.

Марина була не в своїй тарілці. Вона розуміла, що має радіти за щастя сестри. Але серцю не накажеш…

Питання, чому не вона, а Надя була обраницею Артема, не давало їй спокою…

…Після весілля молодята почали жити окремо. Зайвий раз не бачити щасливих очей сестри, їхніх ніжних обіймів з Артемом.

Після навчання Марина сама переїхала від батьків. Почала працювати. Писати оповідання вона не кинула. Періодично видавалась.

Свого єдиного так і не зустріла. Завела кішку. Хоч хтось зустрічає її тепер після роботи.

Зі старшою сестрою бачилися рідко. Здебільшого, на сімейних святах.

Марина з подивом виявила, що від колишньої закоханості не залишилося й сліду. А тут ще й сестра кілька разів дзвонила зі скаргами на невірного чоловіка, плакала в слухавку.

-І чого йому не вистачає? Може тому, що дітей у нас немає?

Востаннє вони зустрілися на дні народження батька. Надя з Артемом подарували батьку новий телефон.

Марина не поскупилася на гарну кавоварку.

Народу зібралося небагато – тільки найближчі родичі й друзі. За столом лунали тости за здоров’я іменинника, за міцну та дружну родину.

Згадавши, що бабусі більше немає, Марині стало сумно.

Вона вийшла на кухню налити собі трохи води, як раптом слідом зазирнув Артем.

-Давно тебе не бачив, – сказав він, уважно роздивляючись гарну фігурку своячки. – Подобрішала, розквітла. Заміж не збираєшся?

-Поки що немає відповідної кандидатури, – спробувала Марина перевести в жарт несподівану розмову.

-Значить ти вільна?

Він раптом підійшов дуже близько і обійняв її.

Марина одразу ж відскочила.

-Я знаю, що тобі подобаюсь. Ти мені теж… – палко зашепотів він їй, намагаючись пригорнути до себе.

-Пусти! – вона вискочила з кухні.

Надія уважно подивилася на чоловіка й сестру, що повернулися.

Марині здавалося, що вона здогадалася, що сталося на кухні між нею та Артемом.

Але ж вона й приводу не давала. Щоки зрадливо почервоніли. Як же ж недобре вийшло…

Сказавши, що вона заслабла, Марина пішла додому.

Вона тільки-но перевдягнулась у халат, як раптом у двері подзвонили.

Марина нікого в гості не чекала. Та й пізно вже – спати пора.

Дівчина швидко пішла в коридор. Вона відкрила двері й ахнула! На порозі стояв Артем, явно веселий…

-Чекала мене? – з усмішкою запитав він.

-Господи, і коли ж ти встиг… – здивувалась Марина з його стану.

-У гості пустиш? – і, не чекаючи на запрошення, він діловито пройшов у кімнату.

-А в тебе тут миленько, – зазначив, по-хазяйськи сідаючи на диван.

-Тобі краще піти, – сказала Марина і аж побіліла.

Невже це той самий Артем, про якого вона стільки мріяла дівчам? Як взагалі вона могла у нього закохатися? І як із ним сестра й досі живе? По ньому ж видно: жодної спідниці не пропустить.

-Іди, – попросила вона знову.

Задзвонив телефон, залишений у сумці, в коридорі.

Дзвонила Надя.

-Він у мене… – сказала Марина.

У слухавці запала напружена тиша.

А через мить почалося немислиме… Сестра називала Марину останніми словами, чергуючи їх з гучним плачем…

-Ти не так зрозуміла, приїжджай і забирай свій скарб, – відповіла Марина і поклала слухавку.

Вона повернулась у кімнату, щоб вивести непроханого гостя і застала його сплячим на її улюбленому дивані.

Невдовзі приїхала Надія. Вона ледве добудилася свого чоловіка, не забуваючи попутно обзивати молодшу сестру.

-Правильно мама сказала – ти ще себе покажеш! Краще б тебе зовсім не було!

Марина мовчала, ледь дочекавшись, коли підуть непрохані гості.

Їй було неприємно. Невже вона ніколи не стане своєю в сім’ї? Тепер і сестру втратила по-дурному…

…Сестри не спілкувалися два роки. А потім якось випадково зустрілись на сімейному святі. Надія давно була вже розлучена з Артемом і прийшла з новим кавалером. Вона підійшла до Марини і мовчки обняла сестру.

-Пробач мене, Мариночко, – сказала Надія. – Як я могла так з тобою… Я була неправа. Пробач мене.

Сестри так і стояли кілька хвилин плачучи і обіймаючись.

З того часу вони більше ніколи не сварились. І особливо через чоловіків…

КІНЕЦЬ.