– Не треба нам занадто зближуватись, бо потім не відстануть!

Мабуть, він краще знав свою рідню.

Олена була нахабною і безцеремонною дамою, яка звикла завжди стояти з відкритим ротом, чекаючи, що в нього впаде щось смачненьке…

… – А якщо так?

– Марина приклала до лівого боку піджака штучну квітку.

– І так добре! – відповів чоловік.

– А що краще? – не відставала дівчина.

– Квітка чи брошка?

– Ти мене замучила! Можна подумати, що тебе запросили не на день народження Олени в село, а на вручення премії Оскар.

Марина надула губи, хоча чоловік мав рацію.

Але не в усьому: вони були запрошені не в село – зовиця попросила відзначити свій День народження на їхній дачі в дачному селищі.

І Марина погодилася, хоча Федір був, чомусь проти:

– Не треба нам занадто зближуватись, бо потім не відстануть!

Мабуть, він краще знав свою рідню.

Олена була нахабною і безцеремонною дамою, яка звикла завжди стояти з відкритим ротом, чекаючи, що в нього впаде щось смачненьке.

Ще вонс дуже любила зменшувально-пестливі слова.

І навіть не уявляла, що розумні психологи з’ясували: подібне сюсюкання свідчить про черствість душі.

Це як, наприклад, чоловік пішов до іншої і публічно заявляє, що його перша дружина, Іринка – чудова людина!

І до залишених діточок вона добре ставиться.

До того ж, зовиця вже побула заміжньою і тепер була мамою двох таких самих безбашенних істот жіночої статі, які поводилися, як в гумористичних роликах інтернету: розсипали по підлозі вермішель, розмальовували стіни і витирали липкі, пустотливі ручки об фіранки.

І ось це непорозуміння дружина Марина вирішила пустити на улюблену дачу Федора, де все було зроблено його руками і якою він дуже пишався.

Передбачалося, що улюблені племінниці теж будуть! Куди ж без них!

І навіщо, запитується, покликала? Щоб сподобатися цьому нещастю?

Так, Федір зі своєю ріднею не церемонився…

… Вони були одружені вже два роки, і весь цей час Марина, із завзятістю божевільної, намагалася викликати симпатію у рідні зі сторони чоловіка.

Це почалося з самого першого дня, коли Федір привів Марину знайомитися з батьками. А їй, чомусь, здалося, що вона їм не сподобалася або «не приглянулася», як говорили в селах.

Хоча все було цілком пристойно, і у майбутніх свекрів ніяких питань з цього приводу до дівчини не виникло.

Але Марина побачила в погляді мами чоловіка якусь підозру, що вона, можливо, не зовсім підходить улюбленому синові.

І це стало свого роду тригером, який запустив весь не зовсім зрозумілий механізм.

В принципі, це було природним бажанням кожної невістки: сподобатися свекрусі.

Але у Марини це стало виливатися в якусь манію. І, зазвичай терплячого чоловіка, все це стало дратувати.

Але Федір дуже любив свою Маринку і чесно намагався її зрозуміти. Тим паче, частково вона була права.

Дівчина виросла в дитячому будинку, де любові було з «котячий чих».

І тепер, потрапивши в сім’ю, про яку мріють всі діти з дитбудинку, вона намагалася викликати до себе любов і прихильність.

А це, на її розуміння, можна було зробити, тільки виказавши свою прихильність і добре ставлення.

Логічний ланцюжок був побудований правильно.

Ось і тепер вона його просто замучила, змушуючи дивитися вибрані наряди і аксесуари, хоча на дачне свято можна було прийти просто у футболці і джинсах.

До того ж, сподобатися іншій жінці можна тільки в тому випадку, якщо ти будеш виглядати гірше, ніж вона, а не навпаки.

Це розумів навіть Федір!

Але Марина поводилася як бик на кориді: перла прямо на мулету. І чоловік подвинувся, надавши дружині переконатися в усьому самій.

Так поводяться з дітьми, які підходять занадто близько до вогню: дозволяють доторкнутися. А інакше як пояснити, що це може обпекти.

Чоловік навіть промовчав, коли вона купила його сестрі в подарунок дорогий ланцюжок панцирного плетіння із золота високої проби.

Так, сама Оленка замовила такий подарунок! Хоча було зрозуміло, що купувати це абсолютно не варто.

По-перше, сестра цього не заслуговувала.

По-друге, даруючи таку дорогу річ, ставиш людину в незручне становище: раптом вона не зможе тобі відповісти подарунком? Адже все повинно бути в межах розумного.

А ще купити таку ж дрібничку можна було в пару-трійку разів дешевше: ціну з ярлика все одно передбачалося відрізати.

Адже, як відомо, дарувати з ціною – моветон. І, запитується, навіщо всі ці зайві трати?

Але Марина по-собачому заглядала в очі, чекаючи схвалення за свої дії, щоб дали їй чесно заслужену кісточку і сказали: “Ай, молодець!”

І він, звичайно ж, похвалив дружину. Адже не кожна невістка буде так розбиватися для зовиці – це дорого коштувало.

Наближався час урочистості.

Вбрання було обрано, ланцюжок упаковано в спеціальний футляр. Всі були на низькому старті.

І тут виявилося, що їм доведеться поїхати на дачу не до зазначеного часу, а набагато раніше: “Ви ж нам повинні будете все показати!”

І Федір з Мариною, прихопивши піджак з приколотою трояндою, вирушили на потрібні позиції.

А там відразу включилися в роботу: а де у вас те, а де це, а як розпалити, а як загасити – легше було все зробити самим.

До кінця приготувань тендітна Марина вимоталася до неможливого: їй хотілося тільки лягти.

До того ж, дуже сильно докучали діти… Дві п’ятирічні гарненькі дівчинки з бантами і оборками ні хвилини не сиділи на місці.

Решті було «фіолетово», де милі крихітки будуть кидатися хлібом і мазатися джемом. Вони їм неабияк набридли.

До того ж, це ж була не їхня дача! Тому, яка різниця, будуть чи не будуть тут розмальовані стіни!

А Марина з чоловіком, між нарізанням м’яса і зелені, проганяли племінниць з грядок, лаяли за зіпсовану воду в бочці і обірвані в квітнику троянди.

Нарешті свято підійшло до свого логічного завершення. І все, звичайно ж, вдалося.

Все сталося, як у старому анекдоті: “Так, ми помирилися, а ті передні зуби мені все одно потрібно було видалити.”

Тому на наступний день гамак був перевішений: адже зі старого місця його просто обірвали. І зробили це дві гарненькі дівчинки.

Як – залишилося загадкою: вони переглядалися і зберігали глибокодумне мовчання.

По грядках ніби пройшов торнадо.

У кімнаті виявився розсипаний пральний порошок – тому що всі макаронні вироби були завбачливо прибрані і опинилися поза межами досяжності пустотливих ручок маленьких витівниць, як ласкаво називала улюблених онучок свекруха.

Федір же був суворіший і, інакше, як нечиста сила, племінниць не називав. Звичайно, за очі.

І, звичайно, руки були витерті об фіранки! Бінго!

Після від’їзду гостей – на щастя, вони не залишилися ночувати – прийшов час ліквідовувати наслідки лиха.

Обидва мовчали. Все було ясно і без слів – ні, зовсім не цього очікувалося від свята!

А чоловік виявився правий: абсолютно не варто було надавати дачу цій розгульній зграї, яка перебрала і допізна кричала на ділянці непристойні пісні під акомпонемент привезеної із собою гітари.

До того ж, подарований ланцюжок не викликав у іменинниці жодних емоцій…

Вона подивилася на нього і мовчки відклала вбік.

А передбачалося, що зовиця, звичайно ж, відразу надіне ланцюжок на шию і, в пориві вдячності, зацілує брата і невістку. Але цього не сталося.

А ще в піджаку виявилося жарко – це питання теж не продумали.

А коли Марина його зняла і одягла футболку, як і думав розумний Федір, діти відірвали з нього троянду і поставили на рукаві пляму з неприємним запахом, що не викликала сумнівів у її походженні.

Але, як то кажуть, за що боролася, на те й напоролися.

Тому висловлювати претензії чоловікові було нерозумно – в даному випадку потрібно було писати скаргу на саму себе.

– Ну, нічого! На помилках вчаться! – втішала себе Марина, – головне, що свято вдалося!

Як говлрять: свято вдалося і це видно – зібралися рідні та друзі. Тільки мені сьогодні дуже соромно: правда, перед ким, я не пам’ятаю.

У даному випадку, Марині було соромно перед чоловіком, хоча вони обоє вчора не пили.

А соромно їй було за те, що знехтувала розумною порадою, сподіваючись, що все обійдеться.

Через два місяці у неї був День народження. І його вирішили провести в кафе – кошти дозволяли.

А ще й Федір сказав, що другого разу він не витримає.

– Як ти вважаєш, що мені подарує твоя сестра? – запитувала чоловіка Марина. – Золото чи срібло?

Чомусь вона була впевнена в цінності передбачуваного подарунка. До того ж, це було б справедливо, тому не залишало ніяких сумнівів.

Федір насилу відірвався від кросворду і запитав:

— Як ти думаєш, хто переходить вулицю на зелене і червоне світло? Дев’ять букв! Я пробував смертник — не підходить! Варіанти є?

У дружини були тільки варіанти, які стосувалися подарунка! Це було так приємно — мріяти!

Напевно, срібні сережки з камінчиком — вона якось на них натякнула! Вони дуже пасуватимуть до її очей.

Олена, яка прийшла на день народження, вручила їй квітуче каланхое в горщику – не полінувалася принести в кафе! – і пакетики чаю в подарунковому пакетику.

Ні золота, ні срібла в руках зовиці не було.

Залишалася надія на свекрів: може, ще не все втрачено!

Свекри подарували красиву кружку в упаковці і три троянди…

Чоловік з жалем дивився на пригнічену Марину. Йому було відверто шкода дружину.

Хоча, знову ж таки, вважається, що жалість принижує. Ну, нічого, нехай його дівчинка вчиться!

Коли вони поверталися з кафе в таксі додому, Марина мовчала, дивлячись у темне вікно. Напевно, знову і знову переживала те, що сталося.

— Ти ж моя наївна дівчинко! — з любов’ю вимовив Федір і притиснув її до себе. – Як курка! Коли ж ти порозумнішаєш?

Адже всі гребуть до себе, тільки курка від себе! Все ще хочеш їм подобатися? Ну, чому ж ти мене не слухаєш?

– Тепер буду, – анітрохи не образившись за порівняння, відповіла Марина.

Адже курочки бувають дуже симпатичними. Та й політати цілком можуть: правда, по своєму городу.

Але це часто можна прирівняти до птахів високого польоту.

– Ой, пригадав! – недоречно вимовив чоловік. – Ти знаєш, як називається людина, яка переходить вулицю на зелене і червоне світло? Дальтонік!

І подивився на дружину, задоволений зробленим ефектом. Дальтонік — ну, хто б міг подумати! Голову б відірвати цим складачам кросвордів.

Ну, а подарований чай точно знадобиться.